24 січ. 2017 р.

День пам'ті Героїв Крут

Бій під Кру́тами — бій, що відбувся 16 (29) січня 1918 року біля залізничної станції Крути поблизу селища Крути та села Пам'ятне, за 130 кілометрів на північний схід від Києва, 18 км на схід від Ніжина.Цей бій тривав 5 годин між 4-тисячним підрозділом російської Червоної гвардії під проводом есера Михайла Муравйова та загоном із київських курсантів і козаків «Вільного козацтва», що загалом нараховував близько чотирьох сотень вояків.У бою під Крутами оборонці української державності призупинили наступ противника і здійснили організований відступ, руйнуючи за собою колії і мости. Російське радянське військо втратило боєздатність на чотири дні. Поновити наступ на Київ війську Муравйова прийшлося не так залізничним шляхом, як на реквізованих селянських возах, запряжених кіньми, по розмоклій дорозі[4].Ця затримка ворога дала змогу українській делегації укласти Брест-Литовський мирний договір, який врятував молоду українську державність[4].Сучасників особливо вразило поховання 27 юнаків, які потрапили після бою в полон до більшовиків і були ними страчені. На похороні в Києві біля Аскольдової могили голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями, а поет Павло Тичина присвятив героїчному вчинкові вірш«Пам'яті тридцяти».


21 січ. 2017 р.

День Соборності України

День Соборності України – свято, що відзначається щороку в день проголошення Акту возз’єднання Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки, що відбулося 22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві.


Йому передувало підписання (22 січня 1918 р.) Четвертого універсалу Центральної Ради, яким Українську Народну Республіку проголошено суверенною і незалежною державою. Західно-Українську Народну Республіку було проголошено в листопаді 1918 року. Процес об’єднання України завершився 22 січня 1919 року. 

17 січ. 2017 р.

Свято Водохреща


Свято Водохреща, що відзначається 19 січня, має й іншу назву — Богоявлення. Може виникнути закономірне запитання: чому Богоявленням названий не день народження Ісуса Христа, а саме цей день. Відповідь проста: справжній день не той, у який Христос народився, а той, у який він хрестився й освятив воду.Святкувати Богоявлення християни почали ще з апостольських часів. Збереглося свідчення святителя Климента Олександрійського від II століття про нічне пильнування, яке вчиняється перед святом Водохреща Господнього. Починаючи з III століття, Григорій Чудотворець, мученик Іполит і всі великі отці Церкви проводили в день свята особливі розмови з паствою, у яких роз’яснювали його зміст.Свято Богоявлення Господнього у перших віках християн­ства вважався збірним, бо стосувався кількох подій із життя Ісуса Христа, які свідчили про Його божественність, а саме: його Різдва, поклону мудреців, Хрещення, чуда в Кані Галилейській і чудесного розмноження хліба. Тому й нашу назву “Богоявлення” треба розу­міти у множині, бо вона означає празник святих Богоявлінь.У давнину на Водохреща відбувалося урочисте хре­щення оглашенних, яке називали також світлом або просвіченням, а оглашенні звалися просвічені. Звідси і празник Богоявлення звався просвіченням, празником світел і святими світлами, бо Ісус прийшов, щоб усіх просвітити. “Народ, який сидів у темноті, — читаємо у святому Євангелії, — побачив велике світло. Тим, що сиділи в країні й тіні смерти, зійшло їм світло” (Мт. 4, 16). Деякі автори дотримуються тієї думки, що цей празник ще й тому звався празником світла, бо в час хрещення оглашенних Божий храм освітлювали великою кількістю свічок, які були символом світла пізнання правдивого Бога.Святий Григорій Богослов († 389) своїй проповіді на Богояв­лення дає назву “Слово на святі світла явлінь Господніх”. Він її починає так: “Знову мій Ісус і знову таїнство… (себто знову новий празник після Христового Різдва), таїнство переможне й божест­венне, що звіщає нам небесну світлість! Бо святий день світел, що його ми дочекалися і удостоїлися празнувати, має за початок Хрещення мого Христа справжнє світло, що просвічує кожну люди­ну, що приходить на світ” (Йо. 1, 9). А в наступній проповіді про святе водохрещення він пояснює, що розуміє під просвіченням. “Учора ми празнували, — каже він, — пресвітлий день світел…, а сьогодні говоритимемо про хрещення і його благодійну дію на нас… Просві­чення це підмога у нашій немочі, відложення тіла, прямування за Духом, спілкування зі Словом, виправлення створення, потоплення гріха, причастя світла, розвіяння тьми. Просвічення це колісниця, що підносить до Бога, співподорожування з Христом, скріплення віри, удосконалення ума, ключ царства небесного, зміна життя, скинення ярма, розірвання кайдан, зміна єства. Просвічення, — чи маю ще більше перелічувати? — це найкращий і найвеличніший з Божих дарів… Та цей дар, як і його Датель Христос, зветься багатьма різними іменами… Ми його звемо даром, благодаттю, хрещенням, помазанням, просвіченням, нетлінною одежею, купіллю відродження, печаттю і всім, що для нас гідне почести”.Західна Церква в давнину звала Господнє Богоявлення днем появи або появ і в його святкуванні звеличувала такі події: появу звізди, поклін мудреців, хрещення Ісуса та чудо в Кані Галилей­ській. Святий Августин († 430) у своїй проповіді на Богоявлення каже: “Сьогодні ми празнуємо таїнство Богоявлення у світі. Сьогод­ні Бог і на небі у звізді дав вістуна про своє Різдво, і хрещенням у Йордані освятив води для обнови людського роду, і в Кані Гали­лейській на весіллі змінив воду у вино, і п’ятьма хлібами наситив п’ять тисяч людей”.На відміну від багатьох інших свят, що поєднали традиції народні й церковні, це суто християнське свято, воно прийшло до нас із запровадженням християнства. Коли Ісусу Христу виповнилося тридцять років, він прийняв хрещення від Івана Хрестителя на річці Йордан. Християнські перекази оповідають, що коли Син Божий виходив із води, небеса розкрилися, і в цю саму мить на плече його опустився голуб. Це був Святий Дух. Звідси й пішла традиція хрещення у воді.Своїм водохрещенням у Йордані Спаситель започаткував Таїнство водохрещення – одне із семи головних церковних таїнств, через яке людина ніби наново народжується для життя во Христі. На честь євангельської події в цей день, а також напередодні (у водохресний Святвечір) у всіх православних храмах відбувається чин Великого водоосвячення.До речі, усі більш-менш значні церковні свята супроводжуються освяченням води. Уперше людина занурюється у святу воду під час хрещення, зазвичай невдовзі після народження. Таким чином людина «оновлюється» для майбутнього достойного життя. Свячена вода неодмінно має бути присутня під час освячення храмів, жилих і господарських будівель, а також усіх предметів, що використовуються під час богослужіння. Свячена на Водохреще вода має вживатися натще. Вважається, що саме за цієї умови вона має найбільшу силу. До магічних властивостей свяченої води відносять здатність гамувати пристрасті, відганяти від оселі злих духів, дарувати хворому одужання часто навіть від невиліковних хвороб. Деякі священики переконані, що не існує ліків кращих за святу воду.Може виникнути питання, навіщо треба щороку знову і знову освячувати воду? Відповідь досить проста. Світ наш сповнений гріхів, а церква, освячуючи воду, повертає водній стихії первинну чистоту. Священики акцентують увагу на тому, що Бог не творить чудес там, де людина їх очікує просто з цікавості, без щирого наміру скористатися ними задля власного спасіння. Щоб свячена вода приносила користь, необхідно дбати про чистоту власних думок і вчинків.Але повернемося до опису свята Водохрещення. За тиждень до свята чоловіки вирубують із річкового льоду хрест великого розміру, обливають червоною фарбою або й просто буряковим квасом. Так само з льоду вирубують престол побіч хреста. Завершують святкову композицію соснові або ялинові гілки у вигляді арки — це «царські врата».На березі річки, знову ж таки біля льодового хреста, відбувається ще одне нетривале святкове богослужіння, потім священик занурює в річкову воду (в ополонку, йордань) хрест під спів хору «Во Йордані хрещуся тобі, Господи…». Ось тепер вода вважається освяченою, і люди набирають з ополонки у принесений із собою посуд свячену воду. Після всіх процедур громада повертається додому. За народними віруваннями, коли священик опускає хрест у ополонку, з річки вистрибує нечиста сила, і гуляє вона землею до тої пори, поки якась жінка не випере в річці білизну. Господині не квапилися повертати нечисту силу у воду — хай побільше її загине від сильних морозів. За легендою, на Водохрещенпя вода в річці на якусь мить перетворюється на вино.Принісши додому свячену воду, господар кропить усе в оселі й господарстві. Уся родина сідає до столу, перед їжею випивши свяченої води. Після обіду дівчата йдуть до річки, щоб умитися йорданською водою — задля вроди та здоров’я. Подекуди зберігається звичай співати господарю оселі величальні пісні:Гей, пане господарю,У господі, як в раю:У тебе воли половії,У тебе плуги золотії,У тебе двори кедровії,У тебе столи калиновії…Величальні пісні годиться завершувати побажаннями добра, щастя, злагоди та багатства, наприклад, такими:Гей, пане господарю,Щасти, Боже, з Йорданом,І з водицею, і з царицею,З усім домом, з усім добром,І з синами-соколами,І з дочками-чічками…У відповідь на таке щедре побажання всього найкращого господар дому обдаровує співців грішми.Перший понеділок після Водохрещення — святий. Цього дня можна їсти тільки пісні страви

13 січ. 2017 р.

10 січ. 2017 р.

Щедрівка. Що це таке?
























Щедрівки — величальні українські народні обрядові пісні, які виконуються під Новий рік і під Йордан у Щедрий Вечір. Відповідно до різдвяно-новорічних звичаїв, щедрівки, як і колядки, величають господаря та членів його родини.
У щедрівках висловлюється побажання багатого врожаю, добробуту, приплоду худоби, доброго роїння бджіл. Поетичне слово в щедрівках і колядках виконує магічну функцію.
У давніх щедрівках і колядках відбилися часи Київської Русі й збереглися образи князівсько-дружинного побуту. Проте у щедрівках і колядках християнського циклу переважають мотиви біблійних і євангельських та апокрифічних оповідань: картини народження Христа, поклоніння волхвів і пастухів. У багатьох щедрівках і колядках християнські мотиви і євангельські оповідання сполучені з життям і побутом українського селянина («Господь волики гонить, Пречиста Діва їсточки носить, а святий Петро за плугом ходить»). Образи святих вводяться, щоб надати ще більшої магічної сили поетичній формулі.
Щедрівки і колядки християнського циклу відзначаються своїм глибоким етичним змістом і великою мистецькою красою. Основні мотиви їх — християнська любов, милосердя, глибока пошана до матері.
Щедрівки відрізняються від колядок неодмінним приспівом «Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на весь вечір».
Багатством змісту і поетичною формою щедрівок захоплювалися українські письменники і композитори, зокрема Микола Лисенко, Микола Леонтович (відомий «Щедрик»), Кирило Стеценко, Михайло Вериківський, Костянтин Данькевич та інші.





9 січ. 2017 р.

Водіння кози



















Що таке «водіння Кози» І чому воно припадає на 14 січня? В цьому ми зараз спробуємо розібратись. За старим календарем 14 січня-це Початок Нового РОКУ, а отже і нового життя. Наші предки щиро вірили, що нове життя не може початись без згоди наших пращурів (як символ глибокої мудрості).Життя природи ототожнювалося з життям людини і навпаки, тому до часу, коли вмирало старе й народжувалося нове, коли люди поєднувалися зі своїми предками та символічно з ними вмирали, щоб оборонити себе від можливої смерті, приурочувалася смерть і відродження.
Обряду рядження тісно пов'язаний з потойбіччям, а отже, і з померлими родичами
Щоб зрозуміти чому водили саме козу, необхідно дізнатись що ж символізувала Коза.
Характерні  ознаки рядження(перевдягання):
Коза- уособлювала родючість, життєдайну силу. Проте первісно образ цієї тварини, очевидно, був пов’язаний з культом померлих предків. Водячи Козу на Різдво ( в деяких місцевостях під час щедрування) від господи до господи, наші предки намагалися не тільки заворожити врожай на майбутній рік, а й, прикликавши силу померлих родичів,
відродити (разом з народженням нового року) добру енергію для цілого роду.
Маска- (або ж намазування обличчя сажею чи борошном) була еквівалентом сліпоти. Вона також уособлювала представника тільки «нижнього» світу, свідчила про особливу магічну силу, якою той володів. У дохристиянських ритуалах закрите обличчя свідчило про прихід людини «здалеку», і було знаком «того світу».
Вивернутий кожух., одяг навиворіт - використовували і в поховальному обряді як знак належності до потойбіччя, де все не так, як у живих.
Солома у вбранні Кози та Діда, який її водив - зв’язок з «тим світом». Про солому, в якій збираються душі предків на Різдво, говорить і обряд проводів померлих. Образ Кози, барана, присутній у карпатських поховальних обрядах.ЯК відомо, з мерцем «грались», щоб шкоди живим не робив. Серед одної з ігор було те, що баран, чи коза повинні були перестрибнути через труну з померлим. Первісний магічний характер ці ігри вже втратили, набувши розважального змісту, проте, можливо, йшлося саме про ритуальний сміх, що мав повернути мертвих до життя. Запалена солома фігурувала й у весільному обряді, де вона наділялася очисними властивостями.
Кіт- втілення духу домашнього затишку; він пасе тіні темних сил в образі мишей.
 «Коза» – театралізований обряд-гра з масками, що мав свій усталений сценарій, пісенний і музичний репертуар. Центральним моментом ритуального дійства був танець Кози, її «вмирання»і «воскресіння», що символізували прихід нового року.
Крім головної Кози, в ній грало багато інших персонажів: Дід, Баба, Лікар, Кіт, Чорт, Циган, Турок, Юрист та ін. З часом обряд утратив свою первісну магічну функцію і трансформувався в народну пародійно-гумористичну виставу.
Розігрування «Кози» відбувалось приблизно так:
Парубок (з’являється на порозі хати): Добрий Вечір! Щедрий Вечір! Дозвольте заколядувати.
Господар: Добрий Вечір! Заходьте. Колядуйте.
Заходить гутр колядників.
1-ий колядник.
Колядин, колядин, я у батька один.
Мені не дивуйте, ковбасу лаштуйте.
Колядин, колядин, я у батька один.
Винесіть пиріжечок та покладіть у мішечок,
З руками, з ногами, щоб бігав за нами.
2-ий колядник.
Ой ясна, ясна на небі зоря,
Ой красна, красна у дядька жона.
І красовита, і грошовита,
По двору ходить, як сонце сходить.
Добрий Вечір!
Гурт (співає).
Нова радість стала, яка не бувала.
Над вертепом звізда ясна на весь світ возсіяла.
Де Христос родився, з Діви воплотився,
Як чоловік пеленами убого повився.
Ой Ти Царю, Царю, Небесний Владарю,
Даруй літа щасливії цього дома господарю.
Не так господарю, як тій господині.
Даруй літа щасливії усій Україні.
Щедрувальниці.
Щедрик, ведрик, винесіть вареник,
Грудочку кашки, кілечко ковбаски.
Винесіть книш, бо впущу в хату миш.
Винесіть ковбасу, бо всю хату рознесу.
Коли це із-за дверей чується:
– Ме-е-е!
Парубок. О! Коза вже голос подає – Багату Кутю віщує.
Дід з бабою заходять до хати .Дід на мотузці веде Козу. Починається ритуальне дійство.
Дід. Добрий Вечір! Щедрий Вечір!
Між Дідом і Бабою проскакує кіт
Кіт. Няв! Дайте сала!
Баба відштовхує Кота.
Баба. Ваше сало поскакало! Не звикайте до сала!
Кіт ображається і втікає до Діда, який жаліє його. Коза весь час підтанцьовує. Дід починає пісню.
Дід. Гоп-гоп, Козуню,
Гоп-гоп, сіренька,
Гоп-гоп, біленька.
Ой розходився, розвеселився,
По цьому дому, по веселому.
Баба. Ой поклонися цьому господарю,
І жінці його, і дітям його!
Гоп-гоп, Козуню,
Гоп-гоп, сіренька,
Гоп-гоп, біленька.
Виходить Циган.
Циган (до Діда). Діду, продай Козу!
Дід. Купуй, коли гроші є.
Циган. А чи ж вона молода?
Дід. Майже молода Коза! А найголовніше – дає відро молока в день!
Циган. Відро?! А дай я її роздивлюся.
Дід. Дивись!
Дід з Циганом беруться за Козу, штовхають її, мацають. Та верещить, дригає ногами. Дід з Циганом падають. Коза продовжує танцювати.
Один з ряджених (співає).
Де Коза стопою, там жито копою,
Де Коза рогом, там жито стогом.
Де Коза ходить, там жито родить.
Гоп-гоп, Козуню,
Гоп-гоп, сіренька,
Гоп-гоп, біленька.
Стрільці (заходять співаючи).
А в тому сільці,
Де взялись стрільці,
Встрелили Козюшку
У правеє вушко!
Пртуць, Коза впала
І хвіст задрала.
Коза падає, одкидає голову, як нежива.
Кіт (нявчить). Треба Козиці три куски сала,
Щоб Коза встала!
Парубок. Сало високо висить!
Кіт ображається і ховається в юрбі.
Дід (плаче). Рятуйте! Майже молоду Козу вбили!
Циганка (лає Діда). От, йолопе! Через тебе такий заробіток втратили! Що тепер будемо робить?! (Штовхає Козу ногою). Тепер це ніщо хіба що на шкуру обдерти!
Дід. Рятуйте! Рятуйте! З майже живої, майже молоодої Кози шкуру здерти хочуть! (Штовхає Циганку). Ану геть! Я їй дохторя погукаю. Дохторя! Дохторя!
Лікар (виходить). Я лікар ще старої науки. Усі болячки лікую. (Підходить до Кози й на нозі міряє пульс). Ну, це невідома хвороба! Хоча, був оце в мене нещодавно один хворий… Каже мені: «Ходить не можу, ходить не можу…» А ось після такого укола (дістає з-під поли величезний шприц) встав і побіг, як заєць!
Лікар намагається й Козі зробити укол, та підстрибує й тікає.
Лікар (співає).
Ой устань, Козо, та й отрусися
По всьому дому, по господарству ізвеселися.
Де Коза стопою, там жито копою,
Де Коза рогом, там жито стогом.
Де Коза ходить, там жито родить.
Гоп-гоп, Козуню,
Гоп-гоп, сіренька,
Гоп-гоп, біленька.
Коза, ображена на таке лікування, плює в бік Лікаря, свариться на Діда і тікає.
На сцені з’являється Чорт.
Чорт. О! Коза! Та й стара ж… Аж порох із неї сиплеться! Що з неї візьмеш?! Стій! А душа? (Звертається до Кози). Привіт, Коза! А йди-но сюди!
Коза. Привіт! А що тобі треба?
Чорт. У тебе є щось таке, що я купив би?
Коза. У мене багато чого є. Що саме тебе цікавить?
Чорт. Душа.
Коза. О, це товар дорогий!
Чорт. А в мене диви що є!
Чорт витягає з мішка пачку грошей. Коза хоче схопити їх. Чорт ховає гроші за спиною.
Чорт. Ич, яка хитра! Спочатку товар покажи!
Коза показує душу. Чорт віддає їй гроші, підставляє мішок для душі, повертається до глядачів.
Чорт (тихо, хитрувато всміхаючись). Нічого, мені їх не жаль, вони фальшиві. Я собі нові намалюю.
Коза, скориставшись тим, що Чорт одвертається, ховає душу, а в мішок кидає Кота. Після цього прожогом біжить до Діда з Бабою і ховається за ними. Чорт тим часом заглядає в мішок і бачить Кота замість душі.
Чорт. Ах ти ж, капосна! Знову мене обдурила! Ну, нічого, наступного року душа твоя точно буде моєю.
Чорт свариться на Козу пальцем. У цей час чується чоловічий голос.
Козак. Ану розтупіться! Дайте нашій Меланочці пройти (заходять).
Козак співає пісню, а Меланочка соромиться, копирсає носком підлогу.
Козак.
Наша Меланка – господиня,
На ополонці ложки мила,
Приспів:
Щедрий Вечір! Добрий Вечір!
Добрим людям на здоров’я!
 На ополонці ложки мила,
Ложку, тарілку упустила.
Приспів:
Ложку, тарілку доставала,
Шовковий фартух замочала.
Приспів.
Пісню продовжує Меланка, при цьому тріпоче фартушком, ніби справді сушить його, а тим часом цупить потихеньку (з парт) все, що може.
Меланка.
Ой повій, вітре, сюди-туди,
Висуши фартух та й із води.
Повій, вітроньку, крізь ворота,
Висуши фартух краще злота.
Ой повій, вітре буйнесенький,
Висуши фартух білесенький.
Парубок. А тепер хочу всім нагадати, що в цей день Меланка може взяти собі все, що заманеться. І ніхто не може в неї нічого забрати.
Учні, в яких поцупили ручки, олівці, щоденникм, спантеличено дивляться одне на одного.
Парубок. Але я можу попросити Меланку повернути все. Обіцяю тобі, Меланочко, відшкодувати втрачене.
Меланка з великою нехіттю віддає речі. Усі ряджені і присутні починають співати.
Ой сивая та і зозуленька.
Приспів:
Щедрий Вечір! Добрий Вечір!
Добрим людям на здоров’я!
Усі сади та й облітала.
Приспів.
А в одному та і не бувала.
Приспів.
А в тім саду три тереми.
Приспів.
У першому – красне сонце.
Приспів.
У другому – ясен місяць.
Приспів.
А в третьому – дрібні зірки.
Приспів.
Ясен місяць – пан господар,
Приспів.
Красне сонце – жона його,
Приспів.
Дрібні зірки – його дітки.
Приспів.

 
Взято тут.

6 січ. 2017 р.

Нова сучасна хрестоматія



Головною метою друку ціх збірок було надати школам твори сучасних дитячих українських авторів, які були додані до оновленої програми Літературного читання початкової школи,  головна їхня мета - зробити так, щоб діти полюбили читання.

5 січ. 2017 р.

Українські звичаї на Святий вечір – ніч перед Різдвом

  



Першим за стіл сідав господар, а за ним всі інші. Всі поважно продували лави, щоб не сісти на Духа, тому що вважалося, що на багату кутю приходять духи пращурів.

Під час Святої Вечері не можна було вставати з-за столу (це могла робити лише хазяйка, яка сідала перед столом), розмовляли поважно і не голосно.
У Вілію, напередодні Святої Вечері, не можна було ходити в гості або до іншого будинку, а також нічого не позичали. Всі намагалися бути вдома разом і навіть мандрівники вважали за краще цього дня повернутися додому. Починаючи Святу Вечерю, господар з молитвою набирав з горщика в нову макітру кутю, додавав тертого маку і ставив на стіл (де горіла свічка, лежав коровай). В першу чергу годували худобу і домашніх тварин.
Потім найстарший господар брав ложкою кутю і говорив молитву за покійних дідів і батьків, запрошуючи їх на вечерю. Для них і відсутніх членів сім`ї на столі спеціально ставили дві чарки і тарілки (з них ніхто не їв, і туди насипали кутю). У деяких районах зберігся звичай підкидати ложку куті до стелі, примовляючи, щоб Бог послав багато приплоду в господарстві. Потім господар підносив чарку і виголошував молитву за сущих членів сім`ї. За вечерю чарка по черзі обходила всіх дорослих родичів, а страви вживали із загальних мисок.
Вважалося доброю прикметою, якщо на Святу Вечерю приходили самотні, бідні люди. Їх щедро приймали і догоджали.
За традицією, на Святвечір має бути «багатий стіл» – 12 пісних страв: кутя, узвар, горох, капусник, рибні страви, голубці, борщ, вареники, млинці, каша, пиріжки, гриби. Після вечері, яка тривала декілька (3-4) годин, кутю і деякі інші блюда не прибирали зі столу, а залишали для духів, які сідатимуть за Святу Вечерю удруге. Для них також ставили склянку води і чистий рушник.
Після вечері люди починали співати колядки, які ще з дохристиянських часів присвячувалися створенню Світу, богові-сонцю, врожайності і приплоду домашньої живності. Ворожили по стеблинках, які витягували з-під скатірки на столі. Потім батьки обдаровували дітей, гостей і один одного грошима і подарунками, що символізували майбутній достаток і багатство.
Після Святої Вечері і пригощань не можна було спати, особливо господареві і хазяйці, які лягали відпочити одягненими, щоб не заснути. Намагалися без потреби не виходити з будинку або з двору і ніщо не позичати до ранку. Лише діти могли віднести обрядову їжу дідусям, бабусям або хрещеним батькам, які жили поруч.
Віконця у будинку всю ніч виблискували світлом, тому що свічки не гасили на Святий Вечір, вони самі повинні були догоріти повністю. Всі розмови велися спокійно, поважно і стосувалися вони пращурів роду і господарства. Не можна було злитися, сваритися, говорити щось погане, тому що це могло збутися, оскільки в цю ніч злі духи, відьми і інші недобрі сили блукали під вікнами і все чули.

4 січ. 2017 р.

Як святкують Різдво на Україні

Свято Різдва чекають з нетерпінням і дорослі, і малі. Воно приносить чимало радощів, веселощів та солодощів. Свято тішить своїм затишком, спокоєм та надіями на краще майбутнє. Та чи знаємо ми як його святкувати?
Розпочинається Різдво 6 січня – Святий Вечір. Цей день в усіх асоціюється із такою смачною стравою як кутя. Вона красується на столі серед ще 11 страв. Адже всі знають про те, що до Святої Вечері потрібно приготувати 12 страв. Кутя – окраса. Це – перша страва, яку їдять. Потім всі інші.
У різних регіонах її готують то рідкою, то густою. Незмінними є горіхи (цілі або подрібнені), мед, мак, родзинки. Взагалі, кожна господиня може нафантазувати все, що забажає. Головна умова, щоб було смачно. Ці 12 страв – 12 місяців року. Звичайно, перша ложка куті дістається господарю дому.
Як відомо, на Святий Вечір прийнято збиратися родиною, не ходити в гості, бажано не запізнюватися на вечерю. Прикмета говорить, якщо запізнитися на Святу Вечерю, то потім цілий рік запізнюватися будеш.
Що ще ми знаємо про традиції святкування Різдва? Взагалі, з Різдвом пов’язано багато народних прикмет. Якщо в перші три дні свята з’являється іній на деревах – буде добрий урожай хліба. Будуть гарні трави та хліб, якщо глибокий сніг. Якщо вночі багато зірок, це до гарного урожаю ягід. Весна буде холодною, якщо цей день теплий.
Символ цього свята – зелена ялинка. Зірка, яка зазвичай красується на верхівці дерева, − символ Віфлеємської зірки, що яскраво освічувала шлях волхвам до Ісуса Христа. Різнобарвні кульки, маленькі ангели, гірлянди, маленькі пастухи із свічками та ліхтариками нагадують свічки та ліхтарі, що світили у цю святу ніч Віфлеємським пастирям. І зараз ці вогні горять у кожному будинку.
Щоб свято було ще радіснішим та веселішим, родичі один одному кладуть подарунки під ялинку. Дітям вішають солодощі на ялинкові ялинки.
У часи Київської Русі сільські хати до Різдва покривали свіжим сіном, соломою ж стіл, зверху стелили скатертину та ставили страви. Це нагадує те, що Ісус народився не в хоромах, а у хліву, його поклали у ясла на солому.
В цей день прийнято ввечері ходити з Віфлеємською  зіркою із позолоченого паперу, прикрашеною ліхтариком. З нею ходили по селу та співали різдвяні пісні. Це називається колядуванням. Колядувати можуть діти, дорослі парубки та дівчата. У різних регіонах колядують не в однаковий час: де вже на Святий Вечір, десь − першого дня на Різдва, десь – на другий день після свят.
Мабуть, найвідомішою колядкою для українців є пісня "Добрий вечір тобі!"

Добрий вечір тобі, пане господарю, радуйся,
Ой, радуйся, земле, Син Божий народився.

Застеляйте столи, та все килимами, радуйся,
Ой, радуйся, земле, Син Божий народився.

Та кладіть калачі з ярої пшениці, радуйся,
Ой, радуйся, земле, Син Божий народився.

Бо прийдуть до тебе три празники в гості, радуйся,
Ой, радуйся, земле, Син Божий народився.

А перший же празник: Рождество Христове, радуйся,
Ой, радуйся, земле, Син Божий народився.

А другий же празник: Святого Василя, радуйся,
Ой, радуйся, земле, Син Божий народився.

А третій же празник: Святе Водохреща, радуйся,
Ой, радуйся, земле, Син Божий народився.
Хлопці та дівчата ходили колядувати окремо: хлопці з дзвоником та «зіркою», дівчата мали із собою ліхтар у вигляді місяця чи зірки, адже ходили колядувати ввечері, в хату не заходили, колядували на дворі. Хлопці ж співали під образами, сідали до столу, але ненадовго: вклонялися господарям та гостям і вирушали далі.
У цей день також прийнято миритися з тими, з ким були у сварці, пробачати будь-які образи, щоб відчути всю радість та чарівність не тільки свята, а й життя.
Веселих свят!