До 100 - річчя В. Сухомлинського


ВАСИЛЬ СУХОМЛИНСЬКИЙ

(1918-1970)


Народився Василь Олександрович Сухомлинський 28 вересня 1918 р. в селі Василівка Онуфріївського району Кіровоградської області (за тогочасним адміністративно-територіальним поділом — Василівська волость Олександрійського повіту Херсонської губернії) у незаможній селянській родині. Батько його, Олександр Омелянович, працював по найму як тесляр і столяр у поміщицьких економіях та заможних селянських господарствах. Брав участь у керівництві кооперацією та місцевим колгоспом, виступав у пресі як сількор, завідував колгоспною хатою-лабораторією, керував трудовим навчанням учнів (з деревообробної справи) у семирічній школі. Мати майбутнього славетного педагога працювала в колгоспі. Разом з чоловіком вона виховала, крім Василя, ще трьох дітей — Івана, Сергія та Меланію. Усі вони стали вчителями.
   Василь Сухомлинський навчався спочатку у Василівській семирічці, де був одним із кращих учнів. Улітку 1934 р. він вступив на підготовчі курси при Кременчуцькому педінституті і того ж року став студентом факультету мови та літератури цього вузу. Проте через хворобу 1935 р. змушений був перервати навчання в інституті.
Сімнадцятирічним юнаком розпочав Василь свою практичну педагогічну роботу. У 1935-1938 рр. він викладав українську мову і літературу у Василівській та Зибківській семирічних школах Онуфріївського району. У 1936 р. Сухомлинський продовжив навчання на заочному відділі Полтавського педагогічного інституту, де спершу здобув кваліфікацію учителя української мови і літератури неповної середньої школи, а згодом — і викладача цих же предметів середньої школи (1938).
   З 1938 р. і до початку Великої Вітчизняної війни Василь Олександрович працював в Онуфріївській середній школі учителем української словесності, а через деякий час — і завідуючим навчальною частиною школи. Війна внесла свої корективи у розмірений ритм життя: у липні 1941 р. Василя Олександровича було призвано до війська. 9 лютого 1942 р. в бою за село Клепініно під Ржевом дістав тяжке поранення і понад чотири місяці лікувався в евакогоспіталях.
 
 З червня 1942 р. до березня 1944 р. В. Сухомлинський працював директором середньої школи і вчителем російської мови і літератури у селищі Ува Удмуртської АРСР.
    Навесні 1944 р. Василь Олександрович разом із дружиною Г. І. Сухомлинською виїжджає в Україну, у щойно визволений Онуфріївський район Кіровоградської області. Упродовж чотирьох років він працював завідувачем районного відділу народної освіти і одночасно викладав у школі. Саме в цей період Василь Олександрович дебютує у пресі — онуфріївській районці «Ударна праця» та обласній газеті «Кіровоградська правда» — із статтями на педагогічні теми. Найперша його публікація — «Перед новим навчальним роком» — з'явилася 25 серпня 1945 р. в «Ударній праці». 
 
 1948 р. В. О. Сухомлинського призначають, на його прохання, директором Павлиської середньої школи. Цим навчальним закладом він керував до останку життя, двадцять три роки у Павлиші стали найпліднішим періодом його науково-практичної та літературно-публіцистичної діяльності. Василь Олександрович доклав чимало зусиль, аби піднести пересічну сільську школу на рівень найкращих у тодішньому СРСР загальноосвітніх навчальних закладів, щоб перетворити її на справжню лабораторію передової педагогічної думки і якнайповніше узагальнити набутий досвід. І він досяг поставленої мети, насамперед завдяки власній винятковій працьовитості, постійному творчому горінню, твердій, безкомпромісній вимогливості як до себе, так і до всього педагогічного колективу.

 Починаючи з 1949 р., Василь Олександрович виступає не тільки у місцевій періодиці, а й у республіканських та всесоюзних, а згодом і зарубіжних виданнях. 1955 р. він успішно захищає у Київському державному університеті кандидатську дисертацію на тему «Директор школи — керівник навчально-виховної роботи», а через рік з'являється його перша велика монографія «Виховання колективізму у школярів».
   Наприкінці п'ятдесятих років виходять друком одна за одною такі ґрунтовні праці В. Сухомлинського, як «Педагогічний колектив середньої школи» та «Виховання радянського патріотизму у школярів». На найвищий щабель своєї педагогічної творчості Василь Олександрович піднявся в шістдесяті роки. Саме тоді з особливою виразністю і силою виявився його яскравий і самобутній талант педагога-дослідника й педагога-публіциста, саме в ті роки написав він найкращі книги, статті, художні твори для дітей та юнацтва.

 До найголовніших, найґрунтовніших творів В. Сухомлинського, опублікованих з 1960 р., належать: «Як ми виховали мужнє покоління», «Духовний світ школяра», «Праця і моральне виховання», «Моральний ідеал молодого покоління», «Сто порад учителеві», «Листи до сина», «Батьківська педагогіка», «Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості» і особливо— «Павлиська середня школа» та «Серце віддаю дітям» (1969). Остання праця витримала вже кільканадцять видань, вона була удостоєна першої премії Педагогічного товариства УРСР (1973) і Державної премії УРСР (1974).
Уже після смерті талановитого педагога з'явилися окремими виданнями праці «Народження громадянина», «Методика виховання колективу», «Розмова з молодим директором школи», «Як виховати справжню людину».
 
 З 1957 р. В. Сухомлинський — член-кореспондент Академії педагогічних наук РРФСР, з 1958 р. — заслужений учитель УРСР. У 1968 р. йому присвоїли звання Героя Соціалістичної Праці. Того ж року він був обраний членом-кореспондентом Академії педагогічних наук СРСР.
   2 вересня 1970 р. серце Василя Олександровича Сухомлинського перестало битися. Втім, фізична смерть не поклала край життю його творчих надбань, не зупинила його жертовного служіння школі, учительству, вітчизняній педагогічній науці.
   
«Людина, — любив повторювати педагог, — народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний». Ці проникливі слова можна і треба віднести й до самого Василя Олександровича, адже саме вони були тим категоричним імперативом, якому завжди і всюди слідував він у своєму недовгому, але яскравому й напрочуд плідному житті Педагога. Все найцінніше, створене ним, назавжди увійшло до скарбниці вітчизняної педагогіки та національної духовної культури.

Твори В.Сухомлинського, які вивчають в початковій школі:


1 клас
«Барвисте коромисло»
2 клас
«У привокзальному садку»
«Про що думала Марійка»
«Горбатенька дівчинка»
«Синій світ»
3 клас
«Соромно перед соловейком»
«Красиві слова і красиве діло»
«Кінь утік»
«Сонце заходить»
«Сергійкова квітка»
4 клас
«Краса, натхнення, радість і таємниця»





В читальному залі шкільної бібліотеки є збірки В. Сухомлинського «Вічна тополя», та «Чиста криниця», які чекають свого маленького читача!











ІДЕЇ ГУМАННОЇ ПЕДАГОГІКИ У ТВОРЧІЙ СПАДЩИНІ ВАСИЛЯ СУХОМЛИНСЬКОГО

   Проблема виховання сучасної молоді на засадах гуманної педагогіки є актуальною для сучасної школи, яка розглядає освіту як шлях у царство духу, духовної та матеріальної культури. Виховати особистість із принципово новим рівнем розвитку самосвідомості і покликаний сучасний вчитель, що є дуже відповідально в наш час.
   Аналізуючи теоретичний доробок і практичний досвід Василя Олександровича, що стосується навчання і виховання дітей на засадах гуманної педагогіки, можна знайти шляхи вирішення завдань, які ставить сучасність. Уся освітня система керованої ним Павлиської школи була зорієнтована на творення щастя кожного учня, доброго відношення до дітей, створення умов для індивідуально-творчого розвитку кожної особистості. Як стверджував Василь Олександрович: «Виховання полягає в тому, щоб уміло, розумно, мудро, тонко, сердечно торкнутися до кожної з тисячі граней, знайти ту, яка, якщо її як перлину шліфувати, засяє неповторним сяйвом людського таланту, а це сяйво принесе людині особисте щастя. Відкрити в кожній людині її, лише її неповторну грань, – у цьому мистецтво виховання» .
   Кожна дитина, яка навчалася у Павлиській школі, її духовний світ був джерелом її морального, емоційного, фізичного, розумового, естетичного розвитку. Педагоги школи високо цінували індивідуальність та неповторність особистості своїх учнів, що створювало глибоке гуманне начало у вихованні і розцінювалося як найважливіша риса педагогічної культури вчителя.
   У «Школі радості» вихованці осягали ази людяності, толерантності та доброзичливості. Діти вчилися бачити різні людські емоції: горе, сум, печаль, тривогу, відчай, радість, що оточують їх у повсякденному житті, робити благородні вчинки, допомагати таким людям із своїх внутрішніх спонукань, переживаючи при цьому глибоке почуття задоволення. Таким чином кожен учень навчався розуміти почуття інших, оцінювати свої вчинки, допомагати та співпереживати.
   Надзвичайно важливим у вихованні є вплив на почуття вихованців, що збуджує їх позитивні емоції. Це допомагає учням бачити людей кращими, ніж вони є, завдяки цьому потім у дітей виявляється бажання й самим бути тільки хорошими. Але трапляються випадки, коли педагоги ставляться до дітей грубо, не виховують ті моральні почуття, які впливають на поведінку дітей, їхнє ставлення до оточення. В. О. Сухомлинський помічав серед дітей поодинокі випадки таких проявів дитячих вчинків: «...серце стискається від болю, коли я бачу, як кілька дошкільників, не зрозумівши, не відчувши прихованої думки, сміються, їм смішно, що «бабуся грається горіхами, немов камінцями». Цей сміх ховає в собі маленькі корінці зла».
   На думку педагога, треба оберігати дитину від «необережних», а інколи і «варварських» доторкань. Різкість, грубість, «сильно діючі», «вольові» методи і прийоми, зокрема окрики та погрози, огрублюють дитяче серце, роблять особистість байдужою до інших, до навколишнього світу, до самої себе, що несе у собі спотворення людської душі. Василь Сухомлинський завжди вважав за потрібне ставити для дитини вимоги і аж ніяк вони не повинні бути загрубілими.
   Гуманізм Василя Сухомлинського яскраво проявлявся під час організації навчальної діяльності учнів. Педагог засуджував неусвідомленість знань та механічне заучування. Він вважав, що розв'язання проблеми міцних осмислених знань можливе лише за умови напруження власних зусиль, досягнення працею успіху, радості розумової праці – цих трьох сходинок на шляху пізнання особистістю дитини навколишнього світу.
    Під час своєї педагогічної практики В. О. Сухомлинський ніколи не заперечував відповіді учня, навіть неправильні, давав змогу висловитися усім, вступити в дискусію, сформулювати свою точку зору, формувати самостійність міркування, критичність мислення. Видатний педагог був прихильником гуманної поведінки з дітьми. Він ставив особистість дитини на перше місце, враховуючи її індивідуальні й вікові особливості. Василь Сухомлинський добирав різноманітні форми роботи з учнями, які сприятливо відображались у навчально-виховному процесі.
   Опрацьовуючи педагогічну спадщину В. О. Сухомлинського, можна помітити, що гуманістичні засади роботи з дітьми в Павлиській школі створювали основу для всебічного розвитку дитини, для демократизації навчально-виховного процесу, де кожна дитина має доступ до інформації і можливості сформулювати й повідомити власну точку зору.
   На практиці, під час роботи з вихованцями, педагог широко використовував різноманітні шляхи і засоби навчання та виховання, серед яких: народні традиції, казки, природа, застосування власного досвіду вихованцями та ін. Зокрема педагогічні казки Василя Олександровича спрямовані на виховання у дітей молодшого шкільного віку найкращих людських рис, любові до прекрасного.
   То ж, найважливіше і разом з тим найскладніше завдання сучасного вихователя полягає у тому, щоб представити дитину самій собі, допомогти розвитку у ній внутрішнього бачення і на цій основі сприяти становлення її як особистості.
   Василь Олександрович вчив педагогів таким чином організовувати систему впливу на вихованців, яка б сприяла всебічному розвитку особистості, в основі якої лежать принципи гуманізму. Педагог наголошував на тому, що кожен вплив на особистість залежить від того, наскільки цілеспрямовані, продумані та ефективні ці засоби.
   Узагальнюючи принципи гуманізму, які висвітлені в педагогічній спадщині В. Сухомлинського, можна сформулювати низку вимог до діяльності педагога:
1.     Повага до особистості дитини;
2.     Систематичне піклування про всебічний, гармонійний розвиток дитини;
3.     Віра в дитину;
4.     Бережливе відношення до духовного світу вихованця;
5.     Педагогічна емпатія до дитини, розуміння її почуттів;
6.     Розвиток у дитини почуття власної гідності, розуміння її неповторності;
7.     Уміння бути другом, наставником та мудрим порадником.
   Для сучасного педагога складають досить велику цінність методичні поради Василя Сухомлинського щодо шляхів виховання гуманістичної культури дітей, напрямів практичної естетичної роботи з учнями, формування духовного світу особистості. Як писав великий педагог: «Вчительська професія – це людинознавство, постійне, те, що ніколи не припиняється, проникнення у складний духовний світ людини. Чудова риса – постійно відкривати в людині нове, дивуватися новому, бачити людину в процесі її становлення – одна з того коріння, яке живить покликання до педагогічної праці».

   Таким чином, творча спадщина Василя Сухомлинського для сучасного педагога є неоціненною. Зокрема великого значення набувають методичні поради великого педагога щодо шляхів виховання гуманістичної культури дітей, підлітків, напрямів практичної естетичної роботи з учнями, формування духовності та моральності особистості дитини.






Вислови В.О. Сухомлинського
про книги і читання  

  - Школа стає справжнім осередком культури тоді, коли в ній панують: культ Батьківщини, культ людини, культ книжки і культ рідного слова
-  Школа – це насамперед книжка
 - Захоплення книжкою в поєднанні всього буття дитини має стояти на першому місці Однією і істин моєї педагогічної віри є безмежна віра в виховну силу книжки
Книжка повинна стати для мудрого вихованця другом, наставником і добрим учителем
 - Щоб підготувати людину духовно до самостійного життя, треба ввести її в світ книжки
 - Незамінним джерелом знань і невичерпним джерелом твого духовного багатства є книжка
 - Читання – це праця, творчість, самовиховання твоїх духовних сил, волі
 - Тільки читання відкриває перед людиною розкіш інтелектуального життя
-  Книга – одне з найважливіших джерел радості мислення, людської гідності
 - Години самотності, які проведеш над книгою, - це духовна наснага для багатого ідейного життя колективу

  На думку педагога, аби дитина виросла справжньою людиною, її розум і душа мають працювати у діалозі з книгою. Звичайно, увага до книги, спілкування з книгою мають тривати протягом усього життя людини. Розвиток розумових сил і здібностей, багатство духовного існування індивіда і колективу, інтереси і невгасимий вогник інтелектуальної праці — усе це, на думку Василя Сухомлинського, по­в’язано із книгою. «Чим дорожче для кожного вихованця найважливіше джерело знань — книга, тим менша небезпека розумової обмеженості, байдужості до знань», — писав він.
   Василь Сухомлинський вважав, що освічена людина, громадянин має не просто читати, а знати літературу, оскільки в ній утілені у художній формі політичні, соціальні, моральні, гро­мадянські ідеї та естетичні принципи, що, заломлюючись у внутрішньому світі людини, відображаються в її особистому духовному житті, у переконаннях, у поведінці. Цей підхід знаходив утілення у формуванні бібліотеки Павлиської школи, у ретельному доборі книжок для кожного учня, у проведенні Свята книги на початку навчального року для всього шкільного колективу і батьківської громади та ін. «Ми надаємо великого значення строгому добору творів для читання в роки дитинства, отроцтва, юності, — писав В. О. Сухомлинський у праці «Проблеми виховання все­бічно розвиненої особистості». — У школі склався мінімум книг, обов’язкових для читання і перечитування. Школа — це насамперед читання: вдумливе, зосереджене, таке, що захоплює розум і серце, індивідуальне читання, читання, як творчий процес, в якому вихованець наповнює слово пристрастю свого серця — він або захоплюється красою, благородством, моральною величчю, або ж переживає почуття обурення, презирства, непримиренності».
   Будучи надзвичайно прихильним до дітей, їхніх уподобань, стилю мислення, директор Павлиської школи міг завжди сказати, чим цікавиться і захоплюється дитина, яку книжку їй треба порадити для читання, на чому потрібно зосередити увагу під час прочитання.  Читання за В. О. Сухомлинським — це зовсім не простий процес. І якщо дитина може відтворити надрукований текст, це ще не означає, що вона вміє читати, або як «ковтає» книгу за книгою, то це принесе велику користь. Василь Олександдрович наполягав, що опанування прочитаного — «це роздуми над власною долею, викликані книгою, читання якої — нелегка праця» (з твору «Народження громадянина»).  Педагог був переконаний, що вихованці можуть успішно вчитися лише тоді, коли вони «вміють спостерігати, думати, висловлювати думки, читати, писати, думаючи читати і читаючи думати».
   Ці вміння є передумовою успішного навчання. «Особливе місце тут належить умінню читати», — підкреслював він. Методика свідомого читання, на його думку, це уміння не тільки осмислювати прочитане, але й робити повороти думки в бік, залучати із запасника знань інші думки. Перефразовуючи пораду В. О. Су­хомлинського, звернену до вчителів, — «Який би предмет ви не викладали підліткам або юнакам, ви повинні пробуджувати потяг до книжок, пройнятих ідеями, які підносять, облагороджують людину, що стоїть на порозі самостійного життя», хочеться сказати батькам: ким би ви не хотіли бачити вашу дитину, якої долі не бажали б — навчіть її любити й цінувати книги, які назавжди стануть їй найкращими друзями.
   Нам, дорослим, зазначав Василь Сухомлинський, важливо розуміти: «Читання — самостійне плавання в морі знань, і наше завдання полягає в тому, щоб кожен вихованець зазнав щастя цього плавання, відчув себе сміливцем, який став віч-на-віч з безмежним морем людської мудрості» (зі статті «Вчити вчитися»).


Документальні фільми про Василя Сухомлинського






Музей Василя Сухомлинського


Казки Василя Сухомлинського




Бібліотечний урок "Людина починається з добра"





  Сьогодні в 1 – Б класі пройшов бібліотечний урок «Людина починається з добра».
   Діти дізналися про видатного педагога, письменника В. Сухомлинського, ознайомилися з його творчістю, презентували малюнки до своїх казок та оповідань про добро.
   Урок пройшов цікаво та пізнавально!!!







Бібліотечний урок "Серце віддаю дітям"



   
Школа стає справжнім осередком культури тоді, коли в ній панують: культ Батьківщини, культ людини, культ книжки і культ рідного слова.
                                                                                              В. Сухомлинський.
 Сьогодні в 3-А класі пройщов бібліотечний урок «СЕРЦЕ ВІДДАЮ ДІТЯМ».
   Учні дізналися про творчий та життєвий шлях Великого Педагога, познайомилися з оповіданнями і казками В. Сухомлинського, дізналися про ШКОЛУ ПІД ГОЛУБИМ НЕБОМ, яку започаткував письменник у своїй Павлиській школі.
   Діти прийняли активну участь в інтелектуальній грі «ТАТО, МАМА, Я – ЧИТАЦЬКА СІМ’Я» : вгадували казкового героя, складали при слів’я про книгу, та разом з батьками презентували свої улюблені книжки.

   Урок пройшов цікаво та пізнавально!!!





Немає коментарів:

Дописати коментар