23 груд. 2016 р.

Коли в Україні почали прикрашати ялинку

В Україну звичай прикрашати до свята ялинку також прийшов із європейської святкової традиції, що з середини ХІХ ст. побутував, переважно, у середовищі знаті. Іван Франко на Гуцульщині записував матеріали про різницю різдвяних звичаїв панів та простого народу: «Пан ставить смереку, русин кладе сніп» (ідеться про різдвяний сніп (дідух), який вносили до хати і ставили на покуті на Святвечір). За християнськими переказами, ялинка – це символ Дерева життя, яке стереже архангел з вогняним мечем, забороняючи грішникам повертатися до Едему. Різдво – це час сходження Бога на землю для того, щоб повернути людині втрачений рай, а зірка на верхівці ялинки символізує Віфліємську зорю, що сповіщала про народження сина Божого.
Тож 1 вересня не втратило свого значення в календарі українців, залишаючись до сьогодні датою церковного та шкільного нових років. У православних святцях 1 січня – день Обрізання Господнього та день пам’яті одного з отців церкви святителя Василія Великого.
На думку Михайла Грушевського, із святкової культури наших предків доби язичництва до наших часів збереглися лише ті з її елементів, яким вдалося вписатися в коло церковних свят. Значною мірою це стосується і новорічної обрядовості. Перенесення дати святкування Нового року на 1 січня не вплинуло на зміст народних обрядів. Новоліття зустрічали після Різдва (25 грудня за старим стилем).
За народними переказами, Христос ходив і по українській землі. Тож свято Різдва об’єднувало людину і Бога, живих та померлих (яких поминали під час трапези), людей і тварин (яким виносили святкову вечерю), особу і колектив, «зшиваючи» докупи полотно буття, пошкоджене тривогами і страхами, горем чи злиднями

21 груд. 2016 р.

Виникнення свята "Новий рік"


Більшість древніх народів святкували Новий Рік, коли наступало відродження природи – в основному в березні. Це свято ознаменовувалось, в основному, вшановуванням місцевих богів, урочистими приношеннями дарів та веселими забавами. Наприклад, стародавні Єгиптяни відзначали відродження бога Осіріса. Старогрецькі жерці та народ надягали на себе маски і виходили на вулиці з піснями та танцями.
На думку багатьох вчених, найдавнішою є традиція святкування Нового року в древній Месопотамії. Усі роботи на полях починалися наприкінці березня, після прибуття води в річках Тигр і Євфрат. Настання Нового Року пов'язували з перемогою бога, Мардука над силами смерті.
Цілих дванадцять днів відбувались святкові ходи, маскаради, карнавали, які ознаменовували цю подію. Протягом цього часу було заборонено працювати. Було знайдено дуже цікавий стародавній клинописний текст на глиняній табличці. Там розповідалось, що на ці дні мінявся весь порядок, і раб перетворювався на пана.
Святкування Нового року в Стародавньому Єгипті було приурочене до часу розливу ріки Ніл, коли сходила священна зоря Сиріус. Це були благодатні для народу часи, адже Єгипет був землеробською державою і посуха могла поставити під загрозу саме його існування. Тому приходом зірки Сиріус починався новий період в древніх єгиптян, які до цього часу вже закінчували сівбу.
Готуватись до святкування Нового року починалось заздалегідь. У господарствах при храмах запасались ароматичними оліями і смолами, відгодовували бичків та птахів для принесення в жертву богу Верхнього і Нижнього Нілу – Хапі. Напередодні розливу, люди збирались біля храмів куди їх запрошували жерці. Коли прибувала вода – починалось саме святкування. Свято відбувалось з танцями і піснями. Єгиптяни набирали воду (яка вважалась цілющою) у великі посудини. Звільнені від робіт люди відвідували своїх родичів, де вшановували предків і разом прославляли богів.
У Стародавньому Римі рік мав 304 дні і поділявся на десять місяців. Зима не ділилась на місяці. Початком року, як і в багатьох древніх народів, був березень – початок землеробських робіт. Деякі місяці успадкували свої латинські назви з порядку свого слідування . Наприклад, September (вересень) у перекладі означає сьомий, October (жовтень) – восьмий. У 153 році до нашої ери імператор Нума Помпілій додав ще два місяці – Ianuarius (січень) на честь бога світла Януса та Februarius (лютий) на честь бога сонця Феба і встановлює святкування Нового року на 1 січня.
За візантійською традицією святкування нового року відбувалось 1 вересня. Таке рішення було прийняте на Нікейському соборі. Воно мотивується тим, що в цей час Ісус Христос, після хрещення та спокус дияволом в пустелі почав проповідування Царства Господнього, засвідчивши цим виконання всіх пророцтва Старого Заповіту та початок Нового. Дата вибрана, через те, що перша проповідь відбулась під час іудейського свята жнив, яке відбувається з першого по восьме вересня.
Як і у більшості стародавніх народів у стародавніх слов’ян прихід Нового року приурочували до відродження природи. Найпевніше Новий рік святкували з появою нового місяця в переддень весняного сонцестояння. Це свято називали „Нове Літо”.
Із прийняттям християнства на Русі Новий рік було встановлено 1 березня, що відповідало церковній даті створення світу.
В тих землях, які були під владою Великого князівства литовського початок року було встановлено на 1 січня, а літочислення велося від Різдва Христового. Це ми зустрічаємо в багатьох тогочасних літописах.

У 1918 році указом Раднаркому СРСР було здійснено перехід на більш точніший Григоріанський календар. Але люди традиційно продовжували святкувати Новий рік за старим стилем. Так в Україні, Росії, Білорусі та ще деякий країнах появився такий культурний феномен, як Старий Новий рік.

16 груд. 2016 р.

Святий Миколай

То було дуже-дуже давно. Жив в однім краю,  служив Господу Богу і людям єпископ Миколай. Усі знали, який він добрий та щедрий. Ще змалечку він ніколи не проходив повз людське горе. Був дуже тихим і незлостивим. Шанував своїх батьків. Молився, щоб у світі було більше справедливості,миру, добра й милосердя.
 
Коли не стало батьків, Миколай роздав своє майно людям, а сам став священиком. Він зробив багато добра за своє життя. А як не хотів наживати слави на чужому горі, то робив усе таємно.

Жила одна бідна удова з маленькими дітьми. Скрутно їм було, голодно і холодно. Щовечора плакала жінка, але не знала, чим порятуватися.
А одного ранку застилала ліжко, аж дивиться: під подушкою лежить вузлик, набитий грішми. Як вона здивувалася! А як зраділи діти! Адже тепер мама не буде плакати, а на свята й вони отримають подарунки й солодощі.

Помолилася жінка Богу, подякувала щиро за добро. Тільки пізніше здогадалася, що то все турбота Святого Миколая
.