Бібліотечні новинки

Книга-великий скарб.                                                                                                                                

Сучасна література для дітей: огляд

   Якщо нарікають, що сьогодні пишуть мало дитячих книг, то це стосується художніх творів для молодших школярів — найменшої читацької аудиторії. Проте і для них з’являються нові книжки (щоправда, їх значно менше, аніж для більш старших читачів). Варто назвати «Звірячу абетку», «М’яке й пухнасте», «Хто боїться зайчиків» Івана Андрусяка «Тьотя Бегемотя» Юрія Бедрика, «Історія одного поросяти» Івана Малковича, «Кумедну читанку» Марії Чумарної та серію творів Олександра Ільченка, виданих видавництвом «Грані-Т»: «Мандрівка дощинки», «Як Коник співати навчився», «Як крокодилу зуби лікували» та ін. Приємне враження справляють вірші Івана Андрусяка «Звіряча абетка». Це досягнення як автора віршів, так і художника Ольги Гаврилової, яка оформила книжку дуже симпатичними звірятами. Поєднання літер абетки з тваринами дуже поширене, проте поетка не лише починає кожний вірш із відповідної літери, але й вдається до суто дитячих хитрощів запам’ятовування — добирає риму до назви в першому ж рядку: «Іхтіозавр прийшов на базар». Адже діти запам’ятовують римовані рядки-приповідки краще, аніж слова.
   За допомогою коротеньких оповідей і яскравих малюнків відкриває малюкам довколишній світ відомий поет і прозаїк Олесь Ільченко з художниками Костем Лавро, Олесею Трофименко, Максимом Німенко. Діти із задоволенням послухають маму, тата або бабусю, які почитають їм вголос, подивляться малюнки про те, як мандрувала дощинка, як крокодилові лікували зуби, як автомобілі будували дорогу. Кожна історія Олеся Ільченка — це веселі пригоди дітей, тварин, іграшок, і, водночас, — відкривання дітям різноманітних явищ, відповідь малим «чомучкам» на їхні нескінченні запитання.
   Цілком природно, що на Парнасі дитячої літератури завжди займала почесне місце казка, і сучасне красне письмо для дітей — не виняток. Дітям пропонують казки на різний смак: сучасна казка (Зірка Мензатюк «Казочки-куцехвостики», «Київські казки»), казкове фентезі (Олександр Дерманський «Король буків, або Таємниця Смарагдової книги», Ніна Воскресенська «Руда Ворона», «Останнє бажання короля»), казкові пригоди (Леся Воронина «Прибулець із Країни Нямликів», Іван Андрусяк «Стефа та її Чакалка»), казка з історичним антуражем (Зірка Мензатюк «Таємниця козацької шаблі»), стилізація під народну казку (Марина Павленко «Півтора бажання, або Казки з Ялосоветиної скрині»). Чарівних країн, які відкривають сучасні письменники для дітей, стільки, що можна з повним правом видавати так званий український казковий атлас, де будуть зазначені і казкова країна на городі під повіткою із книжок Олександра Дерманського, і пурпурова планета Лесі Воронини, і відкрита нею же у стіні старого будинку Країна Нямликів, і королівства Ніни Воскресенської, і навіть цілком реальний сучасний Київ, свідченням чого стали «Київські казки» Зірки Мензатюк. Твори цієї письменниці з промовистим ім’ям дозволяють побачити диво повсюди, знайти казку скрізь: і у бабусиній скрині («Катрусині скарби»), і у народних святах («Макове князювання»), і у зміні пори року або днів тижня («Казочки-куцехвостики»), і у природі, яка нас оточує («Як до жабок говорити»). Фантастичне і реальне переплітаються у її творах так природно, що навіть не дивуєшся, коли у день Києва можна зустріти князя Кия з братами і сестрою Либіддю («Київські казки»), патріотично настроєний привид спонукає подружжя Руснаків знайти старовинну козацьку реліквію («Таємниця козацької шаблі»), а хлопчик Іванко не лише вірить у дива, але й творить їх сам («Чарівний Іванко»). «Дитина… сприймає світ як диво, не тримає зла. Цього потрібно повчитися і нам, дорослим. Дитячий письменник повинен більше бути дитиною, аніж пересічний дорослий. Ні, не треба розповідати вигадки. Слід говорити про важливі речі… Але високі цінності слід заховати глибоко та ретельно. Так, щоб маленький читач зміг сам їх усвідомити», — вважає письменниця. За повість «Таємниця козацької шаблі» Зірка Мензатюк у 2008 році отримала Премію Кабінету Міністрів України імені Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва.
   Не втрачає дитячої щирості і молодий київський письменник Олександр Дерманський. Дилогію про вужа Ониська та його друзів можна вважати книжкою на виріст: якщо перша частина «Володаря Макуци» «На городі» — це ряд оповідань, які діти залюбки послухають з маминих або татових вуст на ніч, то друга — «Подорож до бабусі» — невеличка за обсягом, захоплююча пригодницька повість, яку дитина, навчившись читати, цілком в змозі подолати, і, нарешті, друга книжка дилогії «Бабуся оголошує війну» — чималий за обсягом твір з багатьма пригодами та глибокими думками, які здатен зрозуміти і малий читач. Та й інші твори письменника не розчарують ні дітей, ні дорослих, адже їх вирізняє напружений сюжет, яскраво виписані характери, добірна українська мова і щедрий гумор. Про що б не йшлося — про порятунок казкового Міста від Пітьми («Король буків, або Таємниця Смарагдової книги»), про дружбу дівчинки Соні та симпатичного чудовиська («Чудове чудовисько», «Чудове чудовисько в країні жаховиськ»), про незвичайні пригоди Лільки, Васька та Іванка під час канікул у карпатському лісі («Танок Чугайстра»), — автор непомітно вчить малих читачів найголовнішому: дружити і творити добро. На думку письменника, дітям не вистачає тепла й доброти, а дитяча книжка має гріти душу, бути світлою, веселою й цікавою.
   Дитинство — світ особливий: дерева у ньому величезні, незнайомі будинки — загадкові, а таємничі істоти можуть з’явитися будь-де, будь-якої миті. Так вважає Марина Павленко, яка успішно працює на ниві як дорослої, так і дитячої літератури. «Не відокремлюю дитячий світ від дорослого, — мовила письменниця в одному з інтерв’ю. — Дитиною зображала з ляльками маму, зараз по-дитячому прагну якогось вигаданого і захищеного світу, — де та лінія, яка визнає межу між дитинством і дорослістю? В моїй першій книжці поезій дуже багато «дитячого», але ніхто не називав «Бузкових зошитів» літературою для дітей. І навпаки, в «Домовичкові з палітрою» та казках «Півтора бажання» не лише немає «дитячого сюсюкання», а й багато прагматизму, іронії, інших симптомів дорослого буття. Мені дуже дорога одна з рецензій «Березоля», де було сказано, що мої казки «п’ють каву, як дорослі, і люблять солодке, як діти…пліткують, як дорослі, і бавляться, як діти». Образом Дитинства став для Марини Павленко патлатий шепелявий Домовичок, якого можна поставити в один ряд із Вінні-Пухом, Карлсоном, героєм Сергія Дзюби Кракатунчиком та російським побратимом Кузькою. Адже збідненим буде дитинство без казкового друга, схильного до вигадок, бешкетництва, вихвалянь, а то й філософських роздумів. Домовичок Марини Павленко сипле приказками, як горохом, ненавидить телевізор-«чашокрад» і полюбляє сімейні читання, виховує вже два покоління дітей і прагне змінити долю відомих казкових героїв, малює і пише мемуари, дресирує кроликів і заробляє гроші, куючи зозулею. Проте всі його пригоди перерахувати важко, краще читати казкові повісті «Домовичок з палітрою» та «Домовичок повертається». Не меншої уваги заслуговують «Півтора бажання, або Казки з Ялосоветиної скрині» — мудра і тонка стилізація під народну казку, а також твори для читачів середнього шкільного віку — трилогія про Софійку-Русалоньку і нова книга письменниці «Миколчині історії».
   До добрих друзів дитинства треба віднести і героїв Лесі Воронини, що здобули заслужену любов малих читачів: суперагента Гриця Мамая, який однією лівою перемагає світове зло, дівчинку Олю та її кота Гарбузика, Олянку і Буцика з чарівної країни Нямликів, яка знаходиться у стіні сучасного будинку. Авторка «Суперагента ООО», «Таємниці Пурпурової планети», «Прибульця з країни Нямликів» впевнена, що дітей не потрібно ані розважати, ані виховувати. «Мій універсальний рецепт — їх треба любити! І якщо дітей любити, то вони будуть читати і розважатися, сприймати книжки і грати у розумні ігри, при цьому не перетворюючись на ігроманів». На думку письменниці, злочинцями стають ті люди, які в дитинстві не награлися досхочу. Граючись, Олянка та її чарівний друг, кмітливий і відважний Буцик, можуть перетворюватися на звичайних людей, оживляти іграшки, ставати невидимками. Разом вони мандрують в часі та просторі, захищають добро, допомагають слабшим та відновлюють справедливість там, де її порушено. Поруч з ігровими перипетіями є й досить серйозні. Наприклад, гість з Австралії Дмитрик, опинившись в Україні, прагне пізнати землю своїх предків. Динамічним сюжетом казки авторка постійно тримає читача в напрузі, у неї легка і органічна мова, що добре сприймається дітьми. Через гру, пригоди вони не лише вчаться оцінювати довкілля, але й будують свій власний світ.
   Щирий дитячий погляд на речі і тонку дорослу іронію поєднує у своїх творах для дітей Іван Андрусяк, який, на власну думку, розпочавши писати для дітей, геть здитинів. У першому прозовому дебюті — казковій повісті «Стефа та її Чакалка», автор вигадав Чакалку — казкову істоту, якою на Слобожанщині батьки лякають своїх неслухняних дітей: мовляв, вона прийде вночі, забере дитину в мішок і понесе в темний ліс. Саме так і відбувається з героями повісті, які потрапляють до казкової «школи чакалок і бабаїв», де їм дозволено робити все, що заманеться. Письменник описує ці сцени з гумором, проте головну увагу концентрує на дитячій психології, наголошуючи на тому, що добро й любов перемагають неодмінно, і завдяки їм дитина може навіть «перевиховати» казкове страшидло. Дошкільнятам адресовані «Звіряча абетка» і «Зайчикова книжечка» — вірші й віршовані казки; а також повість-гра «Хто боїться Зайчиків», дітям молодшого шкільного віку — веселі пригодницькі повісті «Сорокопуди, або Як Ліза і Стефа втекли з дому» і «Кабан дикий — хвіст великий». Проте сам письменник «головним» своїм твором для дітей вважає невеличку повість «Дядько Барбатко сміється», в якій у поетичній формі розповідається про тонкощі людських взаємин, неповторність кожної людини у світі, любов і біль, глибинний зв’язок людини і природи, красу і складність життя.
   Чарівні країни з цілком реальними проблемами створює у своїх казкових повістях і Ніна Воскресенська. В її Країні Мрій перемішані усі казкові перепитії: дракониця не вміє літати, школа чарівників — то суцільне шахрайство, а у лихої відьми час від часу пропадає пам’ять («Володар Країни Мрій»), у казковому королівстві не вщухають політичні пристрасті на виборах («Останнє бажання короля»), героям, які потрапили у Країну Часу, дається шанс щось змінити у своєму житті («Дивовижні пригоди Наталки у Країні Часу»), одвічна боротьба світла і темряви відбувається у казковому просторі «Рудої Ворони». Населені величезною кількістю казкових істот, розбавлені специфічним гумором оповіді не дадуть занудьгувати.
   Органічне переплетіння казкових образів та реальних історичних подій властиве творчості Євгена Білоусова, книги якого заслужили не лише всеукраїнське, а й міжнародне визнання. У своїх останніх творах («Тарасове перо», «Чарівна голка Віри Роїк», «Лесина пісня») письменник залишається вірним як обраній темі, так і манері письма. Можна сказати, що він популяризує історію України для читачів-учнів молодших класів за допомогою казки. Поруч із реальними персонажами у них діють вигадані, казкові, міфологічні, як-то, Колядки, Щедрівки, Писанки, Вишиванки у «Лесиній пісні». Образно розповідаючи про дитячі та юні роки великої української поетеси, автор вдало використовує уривки з її віршів, народні пісні, казки та перекази, повчання старших — все це сіє у душі дитини зерна любові до рідної мови та Батьківщини. «… Євген Білоусов пише для малюків, не просто оповідає якісь байки, а намагається пов’язати бувальщину із сьогоденням і простим словом торкнутися отієї невидимої струни в дитячій душі, від якої озивається серйозна мелодія громадянської свідомості».
   Говорячи про жанри дитячої літератури для читачів-учнів молодших класів, яка широко представлена казкою, але є досить бідною в інших жанрах, не слід оминати увагою досить помітне явище останніх років: серію «Життя видатних дітей», яку видає видавництво «Грані-Т», залучаючи популярних сучасних письменників, серед яких Олександр (Сашко) Дерманський, Іван Андрусяк, Ірен Роздобудько, Любко Дереш, Лариса Денисенко, Олесь Ільченко та ін. Важко переоцінити виховне і пізнавальне значення книг цієї серії, які з цікавістю читають і діти, і дорослі. Педагоги і бібліотекарі знайдуть для себе безліч цікавих фактів та подій, які можна буде використати під час підготовки уроків та різноманітних заходів, батьки зможуть пильніше придивитися до своїх дітей, їхніх здібностей та уподобань, а дітям знайомство з історіями про дитинство великих людей усіх часів і народів допоможе краще пізнати світ і себе у цьому світі, розвинути впевненість у своїх силах, цілеспрямованість, наполегливість у подоланні перешкод.
   Продовженням розмови про сучасну українську літературу для дітей буде огляд творів для дітей середнього шкільного віку історичної тематики. Приємно відзначити, що історичний жанр займає в літературі сьогодення гідне місце, і дитяча література не є винятком. А пригодницько-фантастично-детективні елементи, які зустрічаються в історичних книжках, роблять цей жанр для дітей ще привабливішим. При цьому репертуар історичної прози для юних досить різноманітний: історична трилогія (Володимир Рутківський «Джури козака Швайки», «Джури-характерники», «Джури та підводний човен»), висунута на здобуття Шевченківської премії, роман-жарт (Вадим Карпенко «Марко і Харко», «Перші синці»), пригодницькі романи (Олександр Гаврош «Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу», «Пригоди тричі славного розбійника Пинті». Ці твори стали помітним явищем в українській дитячій літературі останніх років, заслужили любов читачів та схвальну оцінку критики.
   До історичної тематики звертається у своїх останніх творах і класик української дитячої літератури Володимир Рутківський. Його повісті і романи («Сторожова застава», «Сині Води», трилогія «Джури козака Швайки», «Джури і підводний човен» і «Джури-характерники») охоплюють значний період історії України — від часів Київської Русі до козаччини. Письменник звертається до маловідомих, а то й зовсім невідомих її сторінок, небезпідставно вважаючи, що українська історія нічим не гірша за російську або європейську.
Історичні романи Володимира Рутківського — це історична проза для дітей. Тому головними героями є не історичні постаті, а підлітки (Вітько Бубненко — Мирко із «Сторожової застави», Сашко, Тимко і Зейнулла із «Синіх Вод», Санько, Грицик, Демко Манюня, Телесик із «Джур»), які опиняються у центрі бурхливих подій і разом із читачами вчаться найголовнішому: приходити друзям на допомогу у важку хвилину, творити добро, любити і захищати рідну землю. «Неймовірність його характерників — не у химерності чи дивовижності їхніх вчинків і можливостей, а в надлюдській здатності любити людей і віддавати їм себе всього до крихти».
   Від легенд сивої давнини письменник ненав’язливо перейшов до спогадів з власного дитинства, яке припало на воєнні роки. Друга Світова війна є трагічною сторінкою історії нашого народу — це аксіома, яку не треба доводити. Але погляд на неї, як на давню історичну подію, неможливий — надто важко навіть після шестидесяти п’яти років гояться рани на тілі і в душі нашого народу. Свідченням цього є повість Володимира Рутківського «Потерчата». «Дитяча сповідь перед дорослими, які так нічому і не навчилися» — такий красномовний підзаголовок дав автор своїм «Потерчатам». «Я, мабуть, письменником став тільки для того, щоб написати цю сповідь. З висоти свого віку вдивляюся в себе, малого, вдивляюся в мільйони таких же, як я, потерчат, і не можу збагнути, як нам вдалося проскочити по лезу між смертю і життям, між любов’ю та ненавистю, вірою і безнадією. А найдивніше для мене те, що ми не лише проскочили, а й не збожеволіли. Втім, хто його знає. Інакше чому людство робить все можливе для того, аби знищити себе самого». Воєнне дитинство — тема в сучасній дитячій літературі дещо призабута. За внутрішньою напругою, драматизмом «Потерчат» можна поставити в один ряд з повістями Григора Тютюнника «Климко», «Облога», «Вогник далеко в степу». Повість по своїй суті різномасштабна, багатовимірна, різночасова, водночас трагічна, романтично-лірична, і подекуди, навіть гумористична. І це природно, адже дитяча жадоба в пізнанні світу не має меж. От тільки що робити, коли цей світ перевертає з ніг на голову війна? Жах перед поліцаєм — і грудка цукру від німецького вартового (а згодом — така ж сама від червоноармійця), відданість малого песика, що віддав за господаря життя — і ворожість колишніх товаришів до «краснопузого» Володьки, смертельні «іграшки» в руках ровесників — і вигадані розповіді братикові про батька, який прийде весь в золоті і перестріляє всіх ворогів. А хто ж такі потерчата? Діти, що померли нехрещеними — не лише від куль та під бомбами, але в страшні роки геноциду. Істотну роль в повісті відіграє мудра доросла людина — непоступливий в своїх переконаннях дід малого Володьки, який веде хлопчика в минуле, тим самим відкриваючи йому шлях в майбутнє.
   Думка Володимира Рутківського про унікальність нашої історії, певно, дуже близька ужгородському письменнику Олександру Гаврошу, книжки якого вийшли у серії «Українська сила». Назва серії досить прозоро натякає: досить плачів над нашою нещасною долею, ми — сильні. Саме такими є герої повістей письменника: спортсмен Іван Фріцак та розбійник Пинтя. Звертаючись до історії, автор відкриває в своїх творах тих героїв, яких не знають навіть дорослі читачі. Справді, багатьом відомі імена Івана Піддубного, або Івана Заїкіна, а хто знає найсильнішу людину світу, чемпіона з боротьби, одного із засновників культуризму Івана Фріцака, красномовно прозваного в народі Силою? Імена Кармелюка, Олекси Довбуша або Робін Гуда відомі всім, а хто такий ватажок опришок, тричі славний розбійник Пинтя? Певно, пригоди і велета Івана Сили, і славнозвісного Пинті захоплять не одного читача динамічним сюжетом, яскравими характерами, щедрим гумором, і ствердять в них думку про українців, як про націю по-справжньому сильних людей. Також варто згадати серію книжок Олександра Гавроша про Закарпатські замки.
   Жанр романів Вадима Карпенка про славні пригоди юних козаків Марка та Харка визначити доволі важко — це і історично-пригодницький роман, і казка, і пародія. Герої твору ніби прийшли з українських пісень, а в основі їх пригод розгортається образність українських прислів’їв. І якщо дітям будуть цікавими їх мандри та подвиги, то на дорослого читача чекає іронічне обігравання журналістських і політичних штампів та деякі міркування автора про український менталітет. «Саме ця легка, проте наскрізна самоіронія не дозволяє твору Вадима Карпенка перетворитися на горезвісну шароварщину». Написані на історичному матеріалі оповіді про Марка і Харка не тільки знайомлять читача з українською історією, що важливіше, всі пригоди козаків можуть бути спроектовані на сучасність. У героях читачі впізнають себе, де в чому покепкують, а здебільшого — замисляться, чому в світі все так, а не інакше, і чи може звичайна людина щось змінити.
   Прогалиною в сучасній літературі для дітей є брак книг про їхніх ровесників. Тому слід лише вітати такі книги, де б героями були звичайні хлопці і дівчата — ті, з якими читачам хотілося б дружити, які б допомогли їм у складних життєвих ситуаціях, несучи в дитячі душі світло добра, милосердя, співчуття. Такими є книги Марини Павленко «Миколчині історії» та трилогія «Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських», «Русалонька із 7-В та Загублений у часі», «Русалонька із 7-В проти русалоньки із білокрилівського лісу».
   Жанр повістей Марини Павленко про Русалоньку визначити досить важко. Шкільна повість? Історія про перше кохання? Твір історичної тематики? Книга жахів, детектив чи фантастичні пригоди? У ній немає жодних казкових або міфологічних персонажів (за винятком останньої повісті, та й то русалка з’являється там як звичайна школярка-семикласниця). А є звичайне собі життя дівчинки Софійки та її родини (тата, мами, братика і тітоньки), перше кохання до красеня і хулігана Вадима, перша поїздка до літнього табору, хвилювання перед першим новорічним балом, улюблені книжки і ненависна математика, сварка з мамою і малий братик. Але ж раптом виявляється, що на родині Вадима висить родове прокляття, стара шафа прабабусі може (коли в неї є настрій) виконувати роль машини часу, у старовинному замку поблизу табору блукає загублена в просторі і часі дитина-привид, а на камені білокрилівського лісу можна побачити русалку (яка потім буде однокласницею і суперницею). І все це повинна розплутувати саме Софійка та її вірний лицар Сашко навіть тоді, коли шансів на розгадку таємниці майже немає.
   Зазвичай, якщо в тексті багато всього намішано: пригод, таємниць, інтриг, то нічого доброго з того не виходить, бо у читача лишається присмак хаосу. Такі твори легко читаються і легко забуваються. Повісті Марини Павленко — приємний випадок. Окрім майстерної побудови сюжету, варто відзначити і соковиту мову твору, і великий пласт краєзнавчого матеріалу, вдало вплетеного у сюжетні колізії, і майстерно виписаний буденний побут та психологізм, заснований на гуморі та легкій самоіронії героїні. В яскраву пригодницьку обгортку, за висловом письменниці, можна загорнути і глибокі думки. Читач разом із Софійкою та її друзями відкриває для себе світ. Так, виправити помилки минулого неможливо, але слід пам’ятати, що вони відіб’ються і на наступних поколіннях: що посієш, те і пожнеш. Не стане привидом дитина, яку ніхто не любить, але її страждання не можуть нікого залишити байдужими — чи мало таких дітей в реальному житті? А чи не з заздрості, неприязні та ненависті одне до одного починаються всі війни? Отже, захоплює книга не тільки карколомним сюжетом, але й тим стилем, що тонко відбиває мрії та сподівання дванадцяти-тринадцятирічних читачів.
   Одна із проблем нашого сьогодення — безпритульні діти. Кому вони потрібні, хто їх порятує, взагалі, якими вони є, ті, що в свої дитячі роки опинилися, так би мовити, на самому дні життя. Про них розповідає «Повістинка про Потворка» Віктора Терена, «Злочинці з паралельного світу» Галини Малик. Не є щедрою доля і до героїв повісті «Миколчині історії» Марини Павленко хлопчика Миколки та його єдиного друга собаки Найди. Саме відданими очима волохатого друга показане Миколчине життя, щирість, доброта і самовідданість його душі. Для чого і потрібні такі книжки, щоб не робити світ хоч трошки кращим? Щоб поруч з тобою завжди був друг, і надії на подарунок від Святого Миколая справджувалися для будь-якої, щасливої і нещасливої, дитини? Повість викликала жваве обговорення на КЛЮЧі.
   На ниві популярних зараз детективу і фентезі, а також цілком серйозної науково-популярної літератури продовжує працювати Олесь Ільченко. Його твори, які сам автор визначає як класичний детектив («Смертельний круїз»), роман жахів («Медгоспіталь»), комп’ютерна історія («Пастка для геймера»), любовний роман («Чорне озеро кохання») користуються неабиякою популярністю у дітей. «Вони (читачі) хочуть правди…, — впевнений письменник. — Навіть у найфантастичнішій історії все одно повинні бути живі люди, бо, як казав Шкловський, у Гоголя входить у двері чорт – вірю, а у іншого письменника входить людина – не вірю. Так і тут: треба знаходити баланс достовірності й вигадки, бо практика показала, якщо просто зафіксувати реальну історію, вона здається неймовірною. Парадоксально, але вигадка надає історії правдивості… Потрібно абсолютно серйозно, спокійно розмовляти, треба бути другом цього підлітка, а не ментором-всезнайкою, який каже, що треба зробити тільки так і не інакше». Окремо у творчості письменника стоять науково-популярні книжки, героями яких є, так звані, знайомі незнайомці: дерева, птахи, риби, комахи. Цінність «Дерев», «Наших птахів», «Бджолиних родичів» полягає не стільки у цікавому пізнавальному матеріалі, скільки у ставленні автора до того, про що він пише: любов до всього живого, прагнення вслухатися у навколишній світ, сприймати його серцем та глибше пізнати. Також виходять цікаві детективи (Андрій Кокотюха «Полювання на Золотий кубок», «Мисливці за привидами», Євгенії Кононенко «Бабусі також були дівчатками», Наталі та Олександра Шевченків «Привид у Домі Гукала») у серії «Дивний детектив» видавництва «Грані-Т».
   Вже було сказано вище, що помітною прогалиною в сучасній дитячій літературі є брак книг для підлітків. Для цієї категорії читачів (певно, найвибагливішої) широко представлена лише фантастика, яка розквітає в Україні буйним цвітом. Це твори Галини Пагутяк «Королівство», «Втеча звірів», Марини та Сергія Дяченків «Відьомська доба», «Ключ від Королівства», «Дика енергія. Лана» тощо.
   Окреме місце в сучасній українській фантастиці займають твори подружжя Дяченків. Вже перші їх книги були тепло зустрінуті критикою і вдячно — читачами. Марина та Сергій Дяченки є лауреатами майже всіх премій в галузі фантастики, їх аудиторія різноманітна — від малюків, яким адресовані казки «Габріель» та «Пригоди Маринки Михайлової», до дорослих. Підлітки займають серед шанувальників творчості Дяченків не останнє місце, насамперед — завдяки поєднанню захоплюючого сюжету з тонким психологізмом. Адже у підлітковому віці світ перевертається догори ногами, і знайти в ньому себе не так вже й просто. А головним для всіх героїв письменників є не фантастичні пригоди, а моральні проблеми: проблема ненависті, що поступово переростає в розуміння і любов («Ритуал», «Шрам»), проблема вибору в неоднозначній ситуації («Скрут»), проблема насилля, витоки якого лежать в людській природі («Печера»), проблема совісті («Долина Совісті»). Соціально-фантастичним романом є «Відьомська доба», де світ, схожий на сучасну Україну, населений персонажами українського фольклору (відьми, нявки, чугайстри), а переживання героїв, що живуть в передчутті кінця світу, нагадують наші жахи та надії. Проблемі людини в світі, що також живе передчуттям Апокаліпсису, присвячений роман «Армагеддом». Як антиутопія виступає цей світ у романі «Пандем». Вічні питання добра і зла, що неоднозначно подаються у книгах Дяченків, не можуть залишити байдужими підлітків з їхнім загостреним почуттям справедливості та прагненням пізнати цей світ.
   Сучасні підлітки у фантастичному світі, який, проте, не завжди відрізняється від реального своїми проблемами, — це тема і роману Галини Пагутяк «Королівство». За стилем її твори скидаються на своєрідні казки для дорослих, де химерна вигадка переплітається із сучасною реальністю. Їх герої намагаються якщо не повернути, то хоча б нагадати нам про ті важливі речі, які втрачає нібито химерний і вигаданий, але насправді реальний світ. Головній героїні роману — п’ятнадцять років, доки її мама була у відрядженні, дівчинка вскочила у халепу, з якої і розпочинаються всі пригоди. Частиною страшної казки став Львів, де відбувається початок роману, у структурі твору є Серединний Світ — світ вибору, тобто наша Земля, є Імперія, де панує диктатор і його посіпаки в чорних шкірянках, а люди не вміють посміхатися, є Королівство — осередок мудрості всіх світів. Проте воно в небезпеці, бо король помер, королева зникла, принц загубився, а уряд підписав коаліційну угоду із сусідами. А ще в цій історії дуже багато нечисті і котів, кілька різнокольорових мишей, трохи ліричної поезії, жменька соціальної сатири, багато дружби, перше кохання. Головним символом роману є книжки — з ними борються, їх спалюють і захищають. Тому ненав’язливо випливає і головний висновок — читай добрі книги, не давай Імперії вкрасти твою душу. Саме до цього прагнуть працівники дитячих бібліотек, долучаючи дитину до книжкової скарбниці.

Правила користування дитячими бібліотеками

1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

1.1. Правила користування бібліотеками для дітей розроблені на підставі Типових правил користування бібліотеками в Україні у відповідності до Закону України "Про бібліотеки і бібліотечну справу", які поширюються на бібліотеки України незалежно від їхнього відомчого підпорядкування.

2. ПРАВА КОРИСТУВАЧІВ

2.1. Кожна дитина, незалежно від віку, статі, національності, соціального положення, релігійних переконань, місця проживання, а також підприємства, установи, організації, дорослі громадяни України, що мають потребу в користуванні дитячою бібліотекою, мають право на бібліотечне обслуговування, яке може бути у формі : абонемента, системи читальних залів, дистанційного обслуговування засобами телекомунікації.

2.2. Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами на бібліотечне обслуговування, що й громадяни України.

2.3. Користувачі бібліотеки мають право: -безоплатно користуватися інформацією про склад бібліотечних фондів; -безоплатно отримувати консультаційну допомогу в пошуку та виборі джерел інформації; -безоплатно отримувати в тимчасове користування документи з фондів бібліотеки.

2.4. Користувачі мають право одержати для опрацювання поза бібліотекою одноразово не більше 5 документів терміном до 14 днів. Термін користування новими надходженнями, документами підвищеного читацького попиту, періодикою може бути зменшено до 3-7 днів. Кількість бібліотечних документів, що видаються в читальному залі, не обмежується. Кожна бібліотека самостійно визначає види і типи документів, що видаються лише в читальному залі.

2.5. Користувачі мають право виносити документи за межі бібліотеки, якщо вони записані у формулярі або іншому обліковому документі. Термін користування документами на прохання користувача може бути продовжений, якщо на них відсутній попит інших користувачів.

2.6. Рідкісні та цінні документи, довідкові видання, видаються для користування тільки у читальному залі.

2.7. У разі відсутності в бібліотечному фонді потрібних документів користувач має право отримати їх (або копії) з інших бібліотек через МБА чи внутрішньо системний книгообмін.

2.8. Особи, які тимчасово проживають у зоні обслуговування бібліотечного закладу, мають право користуватися тільки його читальними залами.

3. ОБОВ'ЯЗКИ КОРИСТУВАЧІВ

3.1. Згідно Закону України «Про захист персональних даних»  користувач надає згоду на обробку персональних даних, які він (вона) передає бібліотеці, з метою здійснення прав та виконання обов’язків бібліотекою у сфері культури: забезпечення бібліотечно-бібліографічного обслуговування користувачів, відповідно до Законів України «Про бібліотеку і бібліотечну справу», «Про культуру», «Положення про  централізовану бібліотечну систему Деснянського району м. Києва» та іншим нормативно-правовім актів, що регулюють діяльність Бібліотеки у сфері культури. 

3.2. Діти й підлітки до 16 років записуються в бібліотеку на підставі документа, який пред'являють їхні батьки, установи або особи, під наглядом яких перебувають діти. У разі зміни місця проживання, зазначеного в паспорті, користувач повинен повідомити про це бібліотеку у місячний термін.

3.3 . Користуючись документами з бібліотечного фонду, читач повинен дбайливо ставитися до них; при одержанні документів має перевірити їхню кількість та наявність пошкоджень і в разі виявлення дефектів попередити про це бібліотекаря, який зобов'язаний зробити на документах відповідну позначку. В іншому разі відповідальність за виявлені у книгах дефекти несе користувач.

3.4. За кожний документ, одержаний на абонементі, користувач розписується в читацькому формулярі. Повернення документів засвідчується підписом бібліотекаря.

3.5. Користувач, який втратив або пошкодив документ з фонду бібліотеки, повинен замінити його аналогічним чи документом, визнаним бібліотекою рівноцінним, або відшкодувати збитки реальної вартості документа, яку визначає комісія з роботи з фондом. Розмір відшкодування визначається бібліотекою в залежності від цінності видання.

3.6. За втрату або псування документа з фонду бібліотеки неповнолітнім користувачем відповідальність несуть його батьки, навчальний заклад чи установа, під наглядом яких він перебуває.

3.7. Користувач, який порушує правила користування бібліотекою, позбавляється права відвідувати її на термін, що визначається бібліотекою.

3.8. Користувачі в бібліотеці мають дотримувати тиші. Особи в нетверезому стані й неохайному вигляді до бібліотеки не допускаються.

4. ОБОВ'ЯЗКИ БІБЛІОТЕК 3 ОБСЛУГОВУВАННЯ КОРИСТУВАЧІВ

Бібліотеки зобов'язані:

- інформувати користувачів про всі види послуг, що їх надає бібліотека, в т.ч. й платні, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 534 від 05.06.97;

- створювати умови для використання бібліотечного фонду, роботи в бібліотеці, надавати допомогу в доборі потрібних документів;

- дбати про культуру обслуговування користувачів;

- формувати в користувачів потребу в інформації, користуванні бібліотеками, сприяти підвищенню культури читання;

- задовольняти потреби в створенні при бібліотеках читацьких об'єднань, клубів за інтересами;

- систематично здійснювати контроль за своєчасним поверненням до бібліотеки виданих користувачам документів;

- ураховувати читацькі запити при формуванні фонду, проведенні масових заходів;

- не використовувати відомості про користувачів бібліотеки та їх інтереси з будь-якою метою, крім наукової, без їх згоди.                                                                                                         

Виховання школярів дитячою літературою

Вихованню дітей слід приділяти велику увагу. І тут місія дитячої літератури як вихователя дуже відповідальна. На дитячу літературу постійно спрямовані довірливі погляди дітей.

Історія людського суспільства поклала на літературу важливу відповідальність за виховання своїх дітей, за організацію життя, коронувавши її як одну з найперших і незамінних вихователів у житті кожної людини. Книги з давніх-давен були каталізатором суспільного руху, накопичувачем досвіду пращурів, сталевим стержнем цивілізацій. Всі поціновували книги як джерело знань та засіб їх передачі. Видатні люди минулого знали, який вплив має книга на людську свідомість, як вона може скеровувати долі народів, держав, окремих особистостей. Цей вплив простягається на континентах, триває століттями.

Виховувати дітей небайдужими до рідного народу, Батьківщини сьогодні не так просто в умовах, коли в ефірі, у пресі, на книжковому ринку спостерігаємо засилля несмаку, комерційної псевдокультури.

Естетичне виховання засобами художньої літератури посідає одне з провідних місць у національному вихованні, і водночас має формувати багату, орієнтовану на загальнолюдські цінності, особистість.

Через дитячу літературу кожна дитина повинна мати змогу розкрити свої творчі здібності, реалізувати потаємні задуми щодо проби сил у літературній творчості, в мистецтві, розширити світ своїх захоплень.

Основи національної культури та рис характеру закладаються в ранньому дитинстві. Тому, з точки зору дитячого виховання, виключне значення має національне виховання через книгу учнів молодшого шкільного віку. Саме в цьому віці здійснюються перші свідомі кроки в світ прекрасного, від яких залежить успіх роботи на наступних етапах виховання, а нерідко - естетичні запити і уподобання дорослих людей. Але роль естетичного та національного виховання підлітків не менш важлива: фахівці стверджують, що стійкі літературні та мистецькі уподобання формуються у віці 12-14 років.

Талант - одна з природжених якостей духовного складу особистості, але щоб природні здібності стали справжнім талантом, наділеній здібностями людині доводиться багато вчитися і працювати над собою. Таку можливість дають бібліотеки, в арсеналі яких літературні клуби і вітальні, творчі зустрічі юних читачів з народними та професійними майстрами, конкурси та виставки дитячих творчих робіт.

Через українську дитячу літературу сучасні бібліотеки пропонують своїм користувачам комплексні програми естетичного розвитку: "Сходження до прекрасного", "Художня культура людства", "Музика з тобою", "Плекаємо художника в собі" та подібні. Головна їх мета - пробудження у дітей позитивного ставлення до цінностей художньої культури, розвиток естетичних смаків, художньо-творчих здібностей.

У своєму естетичному розвитку дитина проходить певні етапи:

" ознайомлення

" пізнання

" творчість

Через читання дитячої літератури відбувається формування первинного уявлення про прекрасне, про мистецькі жанри та напрямки, відчуття краси поетичного чи прозового твору; на поглиблене вивчення мистецтва, художньої літератури, фольклору; на стимулювання власної творчості дитини, національних поглядів тощо.

Варто підкреслити: естетичне та національне виховання грунтується перш за все на читанні дітей та підлітків.

Знайомство з численними книгами про історичне минуле України, про українське мистецтво, його кращими творами спонукає дітей до творчого, поглибленого вивчення специфіки української історії, художньої творчості, знайомства з життям і діяльністю видатних українських особистостей, допомагає зрозуміти мову українських традиції, фольклору тощо. Читання не лише викликає певні почуття, роздуми про життя, а й спонукає до проби себе як творця (художника, поета, актора), сприяє реалізації і розвитку творчого потенціалу особистості.

Важливо, щоб таке читання набуло системних ознак, не було випадковим, фрагментарним.

Наприклад, важливе виховне завдання несе у собі такий жанр дитячої літератури як байка. Байка уже сама по собі передбачає критичне ставлення до зображуваного, його оцінку з певних позицій. У байках українського письменника Гребінки в першу чергу виявилися соціальні суперечності тогочасної дійсності. Оригінальний національний колорит значно посилив їх реалістичне звучання, зробив зрозумілими для народного читача, що, в свою чергу, визначило також їх демократизм і забезпечило певну соціально-критичну спрямованість. Своїм корінням байки Гребінки сягають насамперед у народну творчість, в якій знайшли животрепетне вираження одвічні думи, прагнення й сподівання простого люду. Майже в усіх його байках хижакам і гнобителям протиставляється звичайний трудівник як уособлення людяності, працьовитості, моральної вищості. Своє ставлення до явищ .дійсності байкар переважно визначає з народних позицій, спрямовуючи гнів проти жорстокої поміщицької сваволі, несправедливості царського суду, потворних породжень суспільного устрою - хабарництва, крутійства та ін.

Щодо фольклору, то народна пісня, а ще більшою мірою казка, записані на різних теренах України, набувають мовної своєрідності. Збереження їх зумовлене бажанням донести до читача, бодай частково, своєрідність естетичної природи фольклорного твору, а не формальним прагненням до точності.

Між тим, реальна поведінка теперішнього покоління дітей як читачів свідчить про зниження естетичної ролі друкованого слова та збільшення його ролі як джерела ділової, навчальної інформації (понад 80% бібліотечних запитів дітей пов'язані з навчанням, виконанням домашніх завдань, а коло читання - обмежується навчальними програмами). Така ситуація змушує дитячі бібліотеки на інтенсивний пошук варіантів оновлення культурно-просвітницької діяльності, визначення завдань естетичного виховання як особливого інноваційного напряму роботи.

Коли йде мова про читання художньої літератури як чинник національного виховання дітей, слід мати на увазі позапрограмне читання, книги, що залишились поза рамками курсів літератури, але є надбанням національної та світової культури.

Основним засобом у національному та естетичному вихованні і культурному розвитку юних читачів, попри сказане вище щодо прагматичності читання сучасних дітей, залишаються твори художньої літератури.

Роль шкільної бібліотеки в розвитку дитячої особистості молодшого школяра

Підготувала бібліотекар Біла О.М.

Їх місія полягає в залученні учнів до невичерпних джерел знань.

Книга в усі часи була, є й буде духовним скарбом нації, джерелом її немеркнучої історії. Саме із книг ми черпаємо наснагу до життя, творчості, праці, навчання.

Педагогічний потенціал книги бачиться особливо вагомим тепер, коли продовжується процес утілення в життя концепції української школи. На всіх етапах історичного розвитку нашому суспільству було притаманне прагнення до знань, високої духовності і це прагнення реалізовувалось через книгу. Тому невипадково шкільна бібліотека повинна бути осередком культурно-пізнавального поступу дитини.

У своїй щоденній діяльності бібліотекаря намагаюсь формувати в учнів (саме через дитячу книгу) інтерес до навчання, учу їх оволодівати культурою читання, створюю належні психолого-педагогічні умови для сприймання, розуміння й оцінки прочитаного, намагаюся зацікавити кожного процесом читання, ураховуючи особисті інтереси, індивідуальні особливості. Ставлю за мету формувати саме творчі особистості, покликаних бути спадкоємцями української та світової культури, спроможних адаптуватись у насиченому інформаційному просторі.

З метою виховання в учнів інтересу до навчання стали традиційними такі заходи: бесіди (індивідуальні та групові), літературні ранки, вікторини, конкурси, бібліотечні уроки, огляди новинок літератури, аналіз читання.

Найкращими, на мою думку, у вихованні інтересу до навчання є індивідуальні, групові бесіди та бесіди за прочитаною книгою. Хочу відмітити, що індивідуальні бесіди з учнями проводжу щоденно, ураховуючи вік своїх вихованців, їх захоплення, уподобання, інтелектуальний розвиток. Щодо бесід за прочитаною книгою, перевагу віддаю творам В.Сухомлинського, тому що вони спроможні виховати інтерес до навчання в молодших школярів.

Це чарівні, з пізнавальним природничим ухилом оповідання письменнкаі, зміст яких допомагає дітям краще зрозуміти навколишній світ, залежності в ньому, розвиває спостережливість, навчає помічати раніше невідомі учням особливості у природі, висловлювати свої здогадки та припущення. В усіх своїх природничих творах В.Сухомлинський вводить дітей у коло уявлень про біосферу, не тільки прищеплює любов до природи, а і пробуджує в юних читачів бажання уважніше прислухатись до мови живого світу, спонукає до пізнання.

Успіх роботи з книгою залежить від цілеспрямованої систематичної копіткої діяльності бібліотекаря, його майстерності, від способів керівництва самостійним читанням учнями науково-пізнавальної та художньої дитячої літератури.

Завжди спонукаю дитину до активного мислення за допомогою завдань і запитань типу: "Як ставиться письменник до…?", "Чому ти так уважаєш?", "Доведи, що…", "Поясни вислів…" тощо. Це допомагає школярам осмислити прочитане, заохочує їх запитувати про невідоме.

Відомо, що саме в дитячих запитаннях певною мірою виявляються пізнавальні потреби, духовні запити, нахили та здібності.

Із цього приводу В. Сухомлинський писав: "Прагніть того, щоб учні ваші побачили, відчули незрозуміле, щоб перед ними поставало запитання". Запитання допомагають здійснити перехід від незнання до знання, від непевного, неточного знання до більш достовірного й вичерпного. Тобто місточком до знання є запитання, що стимулює пізнавальну діяльність, спонукає звертатись по відповідь до книги, підвищує інтерес до навчання.

Важливий напрям роботи бібліотеки - інформаційний. У бібліотеці систематично проводиться День інформування, коли не тільки вчителі, а й учні можуть ознайомитися з новою літературою, періодичними виданнями, інформацією на електронних носіях. Це також сприяє вихованню в учнів інтересу до навчання.

Кожної чверті у школі проводиться аналіз читання учнями. Такий напрям роботи дає можливість постійно стежити за тим, як наші діти відвідують бібліотеку, що читають, в якому класі найкращі читачі, в якому класі діти не цікавляться книгою. Проаналізувавши цей напрям роботи, проводжу додаткові бесіди, вікторини, бібліотечні уроки, що дає змогу "розбудити" в учнях, які не читають, інтерес до книги, до пізнання.

А завершити хочу словами все того ж українського педагога В. Сухомлинського, який зазначав, що людина, для якої книжка вже в дитинстві стала такою необхідною, як скрипка для музиканта, як пензель для художника, ніколи не відчує себе обділеною, збідненою, спустошеною.

Тому результативність моєї роботи залежить від тісного контакту з учителями, батьками, від єдиного планування всієї системи навчання та виховання. Учитель і бібліотекар - це нероздільне ціле. Учитель дає початок навчанню, а бібліотекар продовжує його. Тому разом ми повинні виховувати в наших учнів інтерес до навчання.

ФОРМУВАННЯ ЧИТАЦЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Сучасний навчально-виховний процес спрямований на виховання учня - суб'єкта культури і власної життєтворчості. Школа, учитель, класний керівник мають забезпечити духовний розвиток і саморозвиток особистості, навчити вихованців мистецтва творити себе і своє життя. Велику роль у цьому процесі відіграє книга. Тому пропаганда читання, виховання читацької культури, формування вміння користуватися бібліотекою, книжкою, розвиток пізнавальних інтересів, формування в учня читацької компетентності — пріоритетні напрями спільної діяльності педагогів, бібліотекарів, батьків.

Читацька компетентність молодшого школяра - це володіння комплексом читацьких знань, умінь і навичок, ціннісних ставлень учнів, які дають змогу учневі свідомо здійснювати пошук книжок, відбір інформації для вирішення навчально-пізнавальних завдань і виявляються у процесі сформованості повноцінної навички читання, розуміння текстів різних жанрів, обізнаності з колом читання (доступного дітям цього віку), сформованості особистісних ціннісних суджень щодо прочитаного.

Актуальною стає проблема розвитку читацької самостійності молодших школярів, оскільки саме рівень сформованості навичок самостійної роботи з книгою є передумовою інтелектуального та духовного зростання учня. Зрозуміло, що неможливо сформувати читацьку компетентність без правильно організованої і серйозно поставленої роботи учнів з перших днів навчання з книгами із доступного кола читання, без виховання в дітей бажання і звички у вільний час звертатись до книги, читати ті, які підходять саме конкретній дитині, а не комусь іншому.

Завдання учителя початкових класів не тільки навчити свідомо, правильно, виразно читати, розуміти, аналізувати твори, але і формувати у дітей соціальні, морально-етичні цінності через художні образи літературних творів; розвивати мовлення учнів; формувати уміння створювати власні висловлювання за змістом прочитаного (прослуханого); розвивати творчу літературну діяльність школярів; формувати у них навички самостійної роботи з різними типами і видами дитячих книжок; уміння здійснювати пошук, відбір інформації для вирішення навчально-пізнавальних завдань.

Успішно вирішити їх можна за умови добре спланованих уроків. Для більшої ефективності уроку читання використовую: варіативність його побудови, застосування емоційно привабливих елементів (ігрового сюжету, девізів, фрагменти фільмів, мультфільмів, документальних фільмів, музику, твори образотворчого мистецтва і краєзнавчий матеріал), також заохочую дітей до використання короткочасних проектів та ін. Вважаю, що формуванню читацької компетентності також сприяють збагачення словникового запасу і розвиток мовлення учнів, становлення оптимального читання (навички швидкого, свідомого, правильного читання), виразне читання, розвиток творчих здібностей, мислення, бібліотечна робота, індивідуальна робота, інновації, досвід.

Багато зусиль я докладаю, навчаючи дітей осмислено читати. Не секрет, що навіть першокласники, які щойно навчились читати, відразу ж втрачають бажання це робити. Ось тому я зрозуміла - важливо не тільки підтримувати у дітей зацікавлення, а й розвивати його від уроку до уроку.

Спочатку я працюю над темпом читання, бо він сприяє розумінню прочитаного. Швидкісне читання активізує процеси мислення і є одним із засобів удосконалення навчального процесу, воно є основою успішної кар'єри, отже, долі. Основними шляхами вдосконалення техніки читання вважаю збільшення слухового та зорового сприйняття тексту, розширення кута зору, вироблення навичок антиципації (передбачення наступного слова), формування стійкої уваги, подолання регресії під час читання, збагачення словникового запасу учнів, розвиток артикуляційного апарату дитини.

У своїй роботі приділяю увагу розвитку оптимального читання: коли увага спрямована не на процес читання, а на сприйняття змісту прочитаного. Вважаю, що головним прийомом, який забезпечує розвиток навичок читання, є багаторазове звертання до тексту, перечитування його із новим завданням. Ось тоді дитина відкриває в ньому щось нове, на що не звернула уваги під час попереднього читання.

Використовую такі прийоми:

1. Виділення на кожному уроці часу для читання мовчки (про себе), вголос (пошепки).

2. П'ятихвилинка самостійного читання пошепки на початку уроків літератури, праці, малювання.

3. Вправи зі скоромовками, які сприяють тренуванню пам'яті, чіткості та швидкості вимови.

4. Першоразове прочитання тексту учнями (самостійно), готують відповіді на заздалегідь, поставлені запитання.

5. Стеження за підручником, а не лише слухання, коли читає вчитель.

6. Використання різних вправ на вміння швидко орієнтуватись.

7. Широко застосовую ігри, кросворди, що потребують вміння читати.

8. Читання тексту з прикритою верхньою частиною літер лінійкою. Читання деформованого, перевернутого тексту.

9. Ознайомлюю дітей з якнайбільшою кількістю цікавих книжок, щоб кожен учень зміг обрати таку, за якою навчиться читати без примусу. Учні роблять презентацію книги, яку вони читають зараз.

Повноцінному усвідомленню тексту сприяє виразність прочитаного, тому так важливо на кожному уроці приділяти увагу вправам на формування виразності читання. Передусім це зразок виразного, емоційного читання вчителем, прослуховування записів, інтонування речень, аналіз тексту, конкурс читців. На уроках проводжу поетичні хвилинки, хорову декламацію. Під час читання за особами формую вміння власним голосом передавати інтонацію, характер, настрій персонажу. Звертаю увагу на міміку і жести. Створюємо сценарії, мультфільми, ілюстрації до твору, пропоную замінити кінцівку або придумати продовження твору. Діти можуть пропонувати свій варіант бачення твору, його змісту, фантазувати, якими епізодами вони б доповнили твір, якби були авторами. Проводимо творчі перекази (можна змінювати перебіг подій, дійових осіб), власне продовження. Як результат — 1 місце на II обласному конкурсі юних майстрів художнього слова у номінації "Живи, Кобзаре, в пам'яті народній", 2 місце на ІІІ обласному конкурсі юних майстрів художнього слова у номінації "Твори Остапа Вишні", 1 місце у 5 міському конкурсі майстрів художнього слова "Усмішки дитинства".

З учнями інсценуємо твори або епізоди з них. Впевнена, що кожен урок може дарувати почуття радості, захоплення, якщо розвивати на ньому творчі здібності, мислення учнів. Основну увагу потрібно приділити осмисленню прочитаного. Дослідження засвідчили, що в початковій школі є потреба систематично з нарощуванням складності та достатньої частотності пропонувати дітям визначити послідовність подій у тексті, головну думку прочитаного, висловити оцінні судження, встановлювати причиново-наслідкові зв'язки тощо. Вдосконалення навичок правильного, свідомого, виразного, швидкого читання, творчі завдання сприяють не лише заохоченню до роботи з текстами, книгами, але і допомагають пізнавати великий і складний світ навколо себе маленькій людині, що прагне самоствердитися в ньому і виявити себе як особистість.

Невід'ємною складовою у формуванні читацької компетентності є уроки позакласного читання. їх основна мета - сформувати навички читання та читацьку самостійність учнів, виробити позитивне ставлення школярів до читання з власної ініціативи. Отже, чим раніше дитина візьме в руки "свою" книгу, тим швидше процес читання перетвориться в насолоду, осмислення — у потребу читати. Тому формувати самостійного читача, розвивати пізнавальні інтереси потрібно з першого тижня перебування дитини в школі. До кінця 4 класу всі учні мають оволодіти навичками та вміннями, які необхідні активному читачеві, технікою читання, орієнтовними та гігієнічними вміннями, а головне, вони мають полюбити книжку та самостійне читання. З метою раціонального проведення уроків роботи з дитячою книжкою, крім класних занять, передбачаю бібліотечні, які проводяться у шкільній та дитячій міській бібліотеках, а також літературні ранки, вікторини, екскурсії і т. ін. Мої учні відвідують бібліотеки, стежать за новинками дитячих видавництв, ознайомлюються з газетами та журналами для дітей. Роблять презентації книг, створюють власну бібліотеку. У класі є власна дитяча бібліотечка.

Обізнаність у доступному колі читання розширює сферу пізнавальних інтересів школярів, бажання прочитати книгу, яку вибрав сам. Вміння користуватися нею розширює творчу уяву дитини, привчає думати про книжки і їхніх героїв, про тих, хто пише книги, про людей, про своє місце серед них. Тому незаперечним є той факт, що виховання в учнів любові до книги, вироблення в них глибоких читацьких інтересів — одне з головних завдань, яке стоїть перед учителем. Тому я намагаюсь ґрунтовно продумувати методику і зміст уроків позакласного читання, спеціально добираю тексти для окремих учнів чи групи учнів, враховуючи їхній мовленнєвий розвиток.

З метою впровадження ідей особистісно зорієнтованого навчання застосовую на уроках різні моделі співпраці дітей (парна, групова робота, ігрові прийоми, інсценізація, зміна ролей), завдання різної складності, залучення учнів до літературної творчості та самооцінки тощо.

Щоб підтримати інтерес до читання, впроваджую різноманітні форми уроків: урок-гра, урок-змагання, урок-казка, урок-подорож, урок-КВК, урок-вікторина, урок-свято та ін.

Якщо діти осмислено, швидко, виразно читають, переказують прочитане; будують усні та письмові монологічні висловлювання; складають текст; беруть участь у діалозі в процесі обговорення прочитаного; уміють ставити запитання, висловлювати свою думку; вміють працювати з книжкою; вислов¬люють оцінні судження, то, вважаю, що читацьку компетентність у своїх школярів я сформувала.

                                                                                                                                                                                     

Мотивація як процес прилучення дитини до читання

Перед тим як починати вчити дитину читати, необхідно, щоб у неї з'явився до цього хоч якийсь інтерес. Без наявності такого інтересу навчання або вдасться, або стане для малюка справжньою мукою. Психологи кажуть: потрібно сформувати мотивацію для читання. Повинно бути п’ять таких мотивів:

1.     Пізнавальний мотив - бажання навчитися читати для того, щоб дізнатися багато нового цікавого про навколишній світ (наприклад, про тварин і птахів, динозаврів, космонавтів, про рослин і т.п.)

2.     Перспективний мотив - прагнення навчитися читати для того, щоб було легко і цікаво вчитися в школі.

3.     Мотив особистісного росту - бажання навчитися читати, щоб стати таким (-ою), як дорослі, щоб мама, тато, бабуся, дідусь здивувалися і сказали:

4.     Діяльнісний мотив - бажання навчитися читати, щоб потім можна було пограти в ті ігри, де потрібно читати якісь слова, придумувати різні захоплюючі історії або казки і т.п.

5.     Мотив спілкування з ровесниками - прагнення навчитися читати для того, щоб розповідати про прочитане своїм друзям і знайомим.

Кандидат психологічних наук і дитячий письменник Вадим Левін пропонує такі рекомендації щодо успішного прилучення до читання:

·        Починайте читати малюкові, коли він ще не вміє розмовляти. А коли він стане читати сам, зберігайте ритуал «читання після обіду або на ніч». Читайте з дитиною вголос, за ролями, по черзі - до взаємного задоволення.

·        Скористайтеся психологічним принципом «незакінченого дії»: читаючи вголос, зупиніться на найцікавішому місці (ах, вибач, я повинен (а) піти, ми зупинилися ось тут) і залиште дитину наодинці з книгою ... А через деякий час запитаєте: ну, розкажи, що там було далі, мені це дуже цікаво!

·        Читайте самі «про себе» у дитини на очах. Він повинен бачити, що Вам це подобається. Іноді саме так виникає бажання теж пізнати це задоволення.

·        Змиріться з тим, що дитина буде читати книги однієї серії чи комікси. Це теж читання! Просто запропонуйте йому спробувати самому скласти історії в картинках.

·        Підпишіть його на який-небудь журнал: футбол, кінний спорт - що йому більше до душі. Журнал виглядає менш переконливо, ніж книга.

·        Запитайте у друзів Вашої дитини, що вони читають. Настає вік, коли думка приятелів значить більше, ніж поради батьків.

·        Пробуйте різні жанри: гумор, детективи, фантастику, сентиментальні історії ... Може бути, він просто ще не знайшов те, що йому до смаку.

·        Влаштуйте невелику бібліотечку прямо в його кімнаті або відведіть місце в загальному книжковій шафі.

·        Запишіть дитини до бібліотеки. Бібліотекарі допоможуть зробити вибір.

·        Ходіть разом у книжковий магазин тоді, коли там не дуже багато народу. Якщо дитина вибере книгу, яка вас чомусь не влаштує, йдіть на компроміс: ми купимо її, і ти сам будеш читати, а разом почитаємо те, що подобається і мені.

·        Ніколи не змушуйте дочитувати книгу, над якою дитина нудьгує.

Роблячи висновок, що мотивація – це процес прилучення дитини до книги, треба зробити так, щоб читання стало потребою дитини. Для цього вчені дають такі рекомендації для батьків:

·        Намагайтеся, щоб індивідуальне читання стало потребою дитини. Тому подавайте їй приклад, показуючи, як вам подобається читати. Тримайте вдома, в робочому кабінеті велику кількість книг та журналів. Нехай ваші діти бачать Вас за книгою кожного дня.

·        Давайте дітям дивитися ваші книжки. Читайте їм уривки з неї вголос.

·        Вибирайте і приносьте дітям книги, які відповідають їхньому віку та індивідуальним потребам (заняття спортом, догляд за тваринами), включаючи сюди і художню, і довідкову та пізнавальну літературу.

·        Познайомте дітей із районною (міською) дитячою бібліотекою, розкажіть, як вона працює і які книги можна знайти  тут.

·        Вибирайте в бібліотеці книжки разом з дітьми. Дуже важливо вибирати, про що читати. Якщо дитина читає неохоче, вибирайте книжки, сюжети яких змусять її всміхнутись. Якщо ви ще й спробуєте виразно прочитати кілька цікавих розділів, дитина обов’язково зацікавиться книгою.

·        Зацікавте дітей яким-небудь хобі чи діяльністю, котра потребує читання, і, головне, подобається їм. Конструюйте, грайте в настільні ігри, оскільки такі заняття потребують читання інструкцій, а надалі й потреби в більш повній інформації.

·        ! Розповідайте дітям про книжки, які ви читали в дитинстві, пропонуйте їм самим складати казки, вірші, історії. Записуйте їх в окремий зошит, прикрашаючи його малюнками. Пізніше дитина сама захоче перечитати ці записи вам або своїм друзям, брату,сестрі.

·        Не карайте дітей за будь-яку провину читанням.

Пізнавальний інтерес. Його роль у формуванні особистості дитини

Особливою і важливою областю феномена «інтерес» являється пізнавальний інтерес. Пізнавальний інтерес стосується різних областей пізнавальної діяльності. Він може бути широким, розмитим, зосередженим на одержанні інформації взагалі, на пізнання нового про різні сторони предметного світу і заглиблення у визначену область пізнання, в її теоретичні основи, в її істотні зв'язки і закономірності.

В психології пізнавальний інтерес розглядається як особлива вибіркова спрямованість особистості на процес пізнання; її вибірковий характер виражається в тій чи іншій предметній області знань. В цю область людина намагається проникнути, щоб вивчити, оволодіти її цінностями.

В той же час пізнавальний інтерес — це глибоко особистісне утворення, яке не зводиться до окремих властивостей і проявів.

Його психологічну природу складає нероздільний комплекс життєво-важливих для особистості процесів (інтелектуальних, емоційних, вольових).

З приходом дитини до школи, об'єктом її пізнавальних інтересів являється зміст навчальних предметів, оволодіння якими складає основне призначення учіння.

Звідси слідує, що в сферу пізнавального інтересу включаються не тільки одержані знання, але і процес оволодіння цими знаннями.

В психології розрізняють поняття інтересу як спрямованості на предмет і поняття нахилу як спрямованості на діяльність. Застосовуючи до пізнавального інтересу такі розбіжності слід мати на увазі, що будь-який інтерес в його розвинутому вигляді, а особливо пізнавальний, не споглядальний, а продуктивний, тобто пов'язаний не тільки з предметом, але і з діяльністю.

Дійсно, можна під впливом естетичного, художнього інтересу часто відвідувати театр, бути активним глядачем, але не мати нахилу грати на сцені. Інтерес і нахил в цій області в більшості людей не співпадає, тільки частина з них стає акторами. Однак і інтерес до театру веде за собою визначену діяльність — діяльність глядача, інтерес до книг тягне за собою діяльність читача, яка збагачує особистість.

Пізнавальний інтерес може набути характеру нахилу, якщо людина посилено і систематично займається визначеним видом діяльності, надає перевагу цьому виду діяльності перед іншою, якщо, нарешті, вона пов'язує з ним життєві плани. Проте в реальних умовах шкільного навчання далеко не кожен до цього прагне і зовсім не обов'язково добиватись того, щоб кожен школяр мав нахил займатися лиш визначеною областю знань. Ця лінія скоріше всього пов'язана з теоретичними, а потім і професійними інтересами.

Пізнавальний інтерес не завжди і не обов'язково розвивається в нахил. Цінність його для розвитку особистості полягає в тому, що пізнавальна діяльність в даній предметній області під впливом інтересу до неї активізує психічні процеси особистості, приносить їй глибоке інтелектуальне задоволення, відповідний емоційний підйом. Тобто пізнавальний інтерес виступає як важливий мотив активності людини, її пізнавальної діяльності[18.

Елемент пізнавальної активності має місце в будь-якому інтересі, тому що цікавлячись предметом чи явищем людина, звичайно, хоче ближче його пізнати, ознайомитись з ним.

В.І. Мясіщев, наприклад, визначав інтерес як саме активне пізнавальне відношення, тому що при всякому інтересі ми прагнемо, говорить він, бути в центрі накопичуючої інформації. Цієї же позиції дотримуються В.Г. Іванов, А.П. Архипов.

Виникнення пізнавального інтересу часто пов'язують з появою у дітей раннього віку таких запитань, як «звідки?», «чому?», «що таке?». Звичайно, дані запитання маленької дитини виступають як вияв допитливості, проте це є лише передумова пізнавального інтересу.

Своєрідність же пізнавального інтересу полягає в складному пізнавальному відношенні до світу предметів, явищ, знань про них, до наукових областей. Це відношення виявляється в поглибленому вивченні, в постійному і самостійному добуванні знань з галузі, яка цікавить, в активному і діяльному накопиченні для цього способів, в настирливому подоланні труднощів, які лежать на шляху оволодіння знаннями і способами їх одержання.

Дослідниця цієї проблеми Щукіна Г.І. виділяє такі істотні ознаки пізнавального інтересу:

·        інтелектуальну спрямованість пошуку нового в об'єкті, прагнення ознайомитись з предметом ближче, пізнати його глибоко і всебічно.

Проте, інтерес має не тільки інтелектуальне спрямування — він є стимулятором дій, спрямованих на пошук ефективних способів пізнавального, а часом і практичного завдання. В інтелектуальній діяльності, яка проходить під впливом пізнавального інтересу, проявляється активний пошук, здогадка, дослідницький підхід. Тому пізнавальний інтерес активно сприяє розвитку таких цінних якостей особистості як цілеспрямованість, наполегливість у досягненні поставленої мети;

·        усвідомлене ставлення людини до предмета свого інтересу і до завдання, що стоїть перед нею в пізнанні цього предмета;

·        емоційну забарвленість: інтерес завжди пов'язаний з бажанням щось дізнатися, радістю пошуку, гіркотою невдачі і торжеством відкриттів. В пізнавальному інтересі проявляються емоції здивування, почуття інтелектуальної радості і успіху;

·        вияв у вольовій дії: інтерес спрямовує зусилля людини на відкриття нових сторін і ознак предмета.

На важливе значення вольових зусиль вказували К.Д. Ушинський, Б.Г. Ананьєв. В педагогічній практиці воно нерідко приймалось за антипод інтересу.

В дійсності ж пізнавальний акт, який здійснюється під впливом пізнавального інтересу від початкового етапу до завершення необхідним результатом, являє собою своєрідний рух, що супроводжується вольовою спрямованістю, подоланням малих і великих труднощів. Найбільш характерними для пізнавального інтересу вольовими проявами слід вважати ініціативу пошуку, самостійність добування знань, постановка завдань на шляху пізнання.

Отже, бачимо, що пізнавальний інтерес являє собою сплав важливих для розвитку особистості психічних процесів і дані сторони пізнавального інтересу складають не його частини, а єдине взаємопов'язане ціле.

Узагальнюючи вищесказане, можемо зробити висновок, що пізнавальний інтерес виступає перед нами як вибрана спрямованість особистості, звернена до області пізнання, до її предметної сторони і до самого процесу оволодіння знаннями. Своєрідність пізнавального інтересу полягає в тенденції людини заглиблюватись в сутність пізнаваючого, а не бути на поверхні явищ.

Оскільки пізнавальний інтерес — важливий вид інтересу, він, звичайно, несе в собі всі функції інтересу як психічного утворення: його вибірковість, єдність об'єктивного і суб'єктивного, наявність в ньому органічного сплаву інтелектуальних і емоційно-вольових процесів.

Сьогодні педагогічні дослідження, оперуючи психологічною закономірністю про перехід зовнішніх впливів у внутрішній план особистості, в її свідомість, переживання, приводять до пошуку таких шляхів навчання і виховання, які б з великим ефектом трансформувались в ці внутрішні процеси. Мова йде не тільки про те, щоб в процесі навчання відбулося засвоєння знань, умінь і навичок, хоча і це вкрай необхідно. Все це сьогодні, як ніколи, повинно бути націлено на створення такого внутрішнього середовища школяра, яке б забезпечувало йому; самостійно здійснюючий зустрічний процес до діяльності вчителя і тим самим збільшувала б ефект розвитку і виховання.

 ОСНОВНІ ФОРМИ І МЕТОДИ КЕРІВНИЦТВА ЧИТАННЯМ

 Метод індивідуального керівництва читанням і його форми

В основі цього методу - облік індивідуальних особливостей читача його інтересів, захоплень, здібностей. Безпосереднє спілкування з читачем допомагає бібліотекарям застосовувати найбільш доцільні для кожної конкретної ситуації форми впливу на читання дітей.

У повсякденній роботі широко поширені рекомендаційні бесіди, бесіди про прочитане; індивідуальні консультації у виставок, у книжкових полиць відкритого доступу, у каталогів і картотек.

Найбільш поширена форма індивідуального керівництва читанням в бібліотеці - бесіда. Під час рекомендаційної бесіди бібліотекар не тільки допомагає вибрати конкретну книгу, але і викликає в читача інтерес до неї створюючи відповідну установку для її сприйняття. Характер рекомендаційної бесіди залежить від запитів читача, його віку, рівня розвитку.

Часто бібліотекарю доводитися спочатку з'ясувати, про що хотіла б дитина прочитати. Потім він показує книги різної тематики, коротко знайомлячи читача з їх змістом. Це допомагає читачеві зробити вибір, привчає точніше формулювати свій попит. Рекомендаційна бесіда важлива і у випадках, коли читач просить книгу на певну тему.

З'ясувавши чому дитина цікавиться цією темою що вже прочитано їм бібліотекар підбирає книгу і коротко характеризує її. Навіть коли читач запитує конкретну книгу це не означає що рекомендаційна бесіда не доречна.

Прийом рекомендації книг читачам багато в чому залежить від типу літератури. Важливими є й питання до читача, що будять його допитливість, бажання отримати в рекомендованій книзі відповіді на різноманітні "що", "як", і "чому". Первісне прилучення до літератури з різних галузей знання доцільно починати з рекомендації книг, які містять конкретні факти, близькі досвіду читача. Виникає ефект "впізнавання", що посилює інтерес до читання, обумовлює засвоєння змісту. Нерідко читач, зацікавившись книгою, запитує "що-небудь таке ж". Бібліотекар повинен детально конкретизувати читацький попит. Без з'ясування, ніж твори захопило читача, задоволення подальшого попиту не може бути вдалим.

Бесіда про прочитану книгу: При поверненні книги читачем бібліотекар знову проводить з ним бесіду. Індивідуальні бесіди про прочитане так само, як і рекомендаційні бесіди, як правило, відбуваються на абонементі біля книжкових полиць. У розмові учнями початкової школи потрібно уникнути навідних запитань, які можуть відштовхнути читача, викликати небажання вести бесіду. Запитання може підказати заголовок книги. »Вдало їй, по-твоєму, названа книга?» Іноді почати розмову допомагає питання про ставлення автора до своїх героїв.
Бесіда про прочитане дозволяє бібліотекарю зрозуміти рівень і якість сприйняття читачем книги. Якщо вона була рекомендована бібліотекарем, він під час бесіди визначає педагогічну спроможність своєї рекомендації.

Бесіда про прочитане як би продовжує вплив твору на читача, на його свідомість почуття. Зберігаючи яскравість сприйняття конкретного змісту, читач під час розмови з бібліотекарем може побачити і зрозуміти той глибший «шар» твори, який не розкрився йому при читанні, але ось зараз питання бібліотекаря дозволили йому увійти в створений художником світ образів. Читач вчиться розуміти твір. Це означає, що він не просто глибше засвоює, де, коли і чому відбувалася дія, які якості героя при цьому було виявлено, а й усвідомлює ставлення письменника до зображуваного.

Консультація: Це порада бібліотекаря читачеві з якого-небудь питання, пов'язаного з вибором літератури. Консультації проводяться у книжкових полиць, у виставок, у каталогів і карток. Часто діти йдуть до бібліотеки, щоб «поритися в книгах», погортати журнали, вибрати «що-небудь цікаве». Епізодичний конкретний попит у них, як правило, обумовлений завданням вчителя або виникає під впливом цікавою телепередачі, фільму, нерідко ради товариша. Бібліотекар повинен проявити максимум такту, що б своєю порадою допомогти читачам вибрати потрібні їм книги або статті з періодичних видань.
Бібліотекарю знайомі читачі, які у фонді безцільно переходять від одного розділу до іншого. Їх увагу привертає зовнішній вигляд книги, її обкладинка, заголовок, ілюстрації. Бібліотекар може провести консультацію з такими читачами у книжкових полиць, щоб привернути їх увагу до кращих книг, допомогти усвідомити запити, підказати раціональний шлях самостійного пошуку потрібної літератури.

Створення установки в читанні - психологічного стану, що визначається як готовність до певної активності, що передує сприйняттю - одна з найважливіших цілей консультації.

Передумову для повноцінного сприйняття художнього твору читачем можна створити, підкресливши особливості твору, важливі для розуміння його художньої цінності. Іноді досить виділити одну художню деталь, щоб визначити і направити сприйняття.

Індивідуальне керівництво читанням молодших школярів вимагає від бібліотекаря знання літератури і свого читача.  Якщо хочеш запалити в дітях іскру, то тобі треба, за словами Сухомлинського, «вміщати в себе ціле море світла».

Метод масового керівництва читанням і його форми

Основними формами масового керівництва читанням дитини є книжкові виставки, огляд літератури, цикли читань, групові бесіди про прочитане, обговорення книг, читацькі конференції, різноманітні літературні ігри (конкурси, вікторини, подорожі по книгах), усні журнали, літературні вечори[.

Книжкова виставка - широко поширена в бібліотеці оперативна форма масової роботи. Виставки бувають тематичними, жанровими, присвяченими певного виду літератури, творчості одного письменника і т.д. Вибір літератури для них визначається завданнями, які вирішує бібліотека в ідейно-політичному, моральному, трудовому, естетичному вихованні дітей.

Огляд - також широко поширене в бібліотеках форма масової роботи з читачами. Це усна розповідь про книжки та інших книжкових виданнях, прагнення рекомендувати кращий твір сучасної та класичної літератури, а також періодичні видання.

Обговорення книг - це вільна дискусія своєрідна колективне роздум про твори головним чином художньої літератури.

Літературні ігри. Ряд форм масової роботи насичений ігровими елементами. Це вікторини, літературні подорожі, конкурси, літературні аукціони, парад літературних героїв, літературні загадки і т.д. Літературна гра можлива в роботі з читачем різного віку. Гра звичайно завершує певний етап роботи з читачем, коли вони вже прочитали багато книги, що пропагувався за допомогою масових та індивідуальних форм. Особливо захоплюючі «Подорожі» по книгах. Їх можна з успіхом проводити за краєзнавчою, географічної, історичної, наукової та художньої літератури[11].

Літературний вечір має широкі педагогічні можливості для активних читачів- це форма підбиття підсумку в роботі, свято творчості; для інших - емоційно приваблива форма пробудження і формулювання читацького інтересу. Літературний вечір - це сценічний твір, по цьому для його підготовки потрібен колектив «акторів», репетиції, певні знання в області законів театральної дії, творчі здібності у читачів і бібліотекаря. Необхідно художнє оформлення приміщення, музичний супровід, незвичайне розстановка учасників на сцені і т.д. Уривки з твору можна читати по книзі, але це повинно бути виразне читання. Участь у вечорі формує загострене почуття колективу, своєї спільності.

 Робота з активом читачів

Читачі, які часто відвідують бібліотеку, люблячі книгу та читання, зазвичай допомагають бібліотекаря у всіх його починаннях: беруть участь у підготовці масових бібліотечних заходів, намагаються залучити до бібліотеки своїх товаришів.

Добровільна участь у справах бібліотеки - важливий принцип організації читацького активу. Головна умова його створення - це знання бібліотекарем інтересів і захоплень дітей, любов до них.

Участь у роботі бібліотечного активу наповнює вільний час школярів захоплюючим читанням, розширює кругозір, робить їх трохи багатшими, змістовнішим. Форми організації активу читачів можуть бути різними: це залежить від віку, інтересів, схильностей і захоплень читачів, а так само від творчих здібностей самого бібліотекаря. Це можуть бути гуртки любителів книги, клуби читацькі об'єднання на основі єдності інтересів, наприклад до поезії, до краєзнавчої літератури і т.д. Особливість гуртків у бібліотеці полягає в тому що вони стимулюють і активізують читання дітей, самостійність їх роботи з книгою.
Робота бібліотекаря з читацьким активом дозволяє йому керувати читанням не тільки цієї групи читачів, а й впливати на формулювання читацьких інтересів у інших школярів.

  Бібліотека та сім’я

Важливий фактор, що впливає на результативність роботи бібліотеки по організації і керівництву читання малюків - її співдружність, контакти з родиною читача.

У сім'ї формується особистість дитини, його початкове ставлення до різних видів діяльності, у тому числі й до читання. У багатьох сім'ях є книги й журнали для їх віку. Сім'я в певній мірі керує читанням днів. У багатьох випадках батьки є авторитетом для своїх дітей у виборі книг, в оцінці прочитаного. За часту батьки, будучи активними читачами, самі приводять своїх дітей до бібліотеки, щоб спільно з бібліотекарем вміло керувати читанням підлітка, формуючи його особистість.

Робота з батьками може бути як індивідуальна, так і масова. Можна в індивідуальній бесіді з батьками дізнатися інтереси дитини і всієї атмосфери сім'ї, порекомендувати необхідний список літератури, допомогти батькам сформулювати правильний читацький смак у дитини, а іноді й у самих батьків. Можна, співпрацюючи з бібліотекою для дорослих, проводити конференції для батьків на тему: «Дитина і книга», «Що читає молодь». Співпраця батьків у бібліотеці допомагає підвищити роль сім'ї в керівництві читанням і піднімає престиж бібліотеки в сім'ї.